Чернов наголосив, що під час його короткого виступу в залі була тиша. На думку режисера, це свідчить, що його почули.
“Я відчув, що в залі така тиша, що я міг почути удар шпильки об підлогу. Це була найбільша тиша, яку я чув у цій залі за всю церемонію. Тому я відчуваю, що так, мене почули. І кілька людей сказали мені після церемонії, що вони плакали. І я був такий щасливий знати, що мої слова дійшли до їхніх сердець”, – сказав Чернов.
Він зізнався, що багато людей з усієї країни пропонували йому свої ідеї щодо того, що він скаже у своїй промові в разі перемоги.
“Насправді було досить складно вирішити, що говорити. Є так багато речей, і ви повинні вкласти їх у ці 45 секунд, які ви маєте на сцені. До останнього моменту я не був упевнений, що я збираюся сказати. І всі, із ким я спілкувався – режисери, актори, – вони висловлювали підтримку Україні. Вони висловлювали занепокоєння тим, що зараз відбувається. І ця підтримка України провалюється. Це те, що в голові людей”.
Контекст
96-та церемонія вручення премії “Оскар” відбулася в Голлівуді (Лос-Анджелес, США) у ніч на 11 березня. Картина Чернова стала лауреатом премії в номінації “Найкращий документальний фільм”. Це перший український фільм, який здобув “Оскара”. Під час свого виступу на церемонії вручення премії “Оскар” Чернов закликав світову кінематографічну спільноту зробити все, щоб перемогла правда. ЗМІ назвали його промову історичною.
“Я вдячний. Але, напевно, я буду першим режисером на цій сцені, який хотів би не робити цього фільму. Я хотів би мати можливість обміняти це на те, щоб Росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувувала наших міст, щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян, – заявив режисер зі сцени. – Я б віддав це, якби вони звільнили всіх заручників, солдатів, які захищали нашу землю, цивільних у їхніх в’язницях. Але я не можу змінити історію, не можу змінити минуле. Але ми всі разом, ви і я, – ми зараз серед найталановитіших людей світу, ми можемо зробити так, щоб історію виправити, щоб правда перемогла. І щоб загиблі люди Маріуполя і ті, хто віддав своє життя, – щоб їх ніколи не забули. Тому що кіно формує спогади, спогади формують історію”.