Як повідомляє zaxid.net, у Луцьку археологи завершили дослідження нововідкритих крипт нині вже неіснуючого кафедрального собору Святої Трійці XV століття.
Керівник Волинської археологічної експедиції Віктор Баюк розповів Суспільному, що науковці розчистили вхід та дві більших і одну меншу кімнати, які є завівтарними криптами костелу. У них виявили останки людей, антропологи дослідять їх детальніше. Археологічні дослідження підземель костелу тривали протягом п’яти місяців. Раніше науковці натрапили на фундамент північно-західної круглої башти, мури північної частини храму із архітектурними елементами, а також амфіладу невідомих раніше підземель під вівтарною частиною. Згодом виявилося, що це крипти.
Зі слів дослідника, знайдена готична цегляна кладка вказує на те, що час заснування костелу – середина XV століття.
«Це так звана готична кладка, тобто чергування цеглин, які покладені прямо і на ребро, з дуже товстим шаром вапнякового розчину. Це найдавніші елементи в цій споруді. Пізніші переходять до елементів XVI століття. І ще пізніше домуровано в новітній час», – зазначив Віктор Баюк.
Під час розкопок виявили полив’яні кахлі, скляний посуд та керамічні вироби періоду XVI-XVIII століть. В одній із кімнат були кістки вперемішку із ґрунтом та цеглою. Фахівці проведуть детальні антропологічні дослідження, які дадуть чіткіші уявлення.
Одну із крипт використовували для індивідуальних поховань. Ні історики, ні священики римо-католицького костелу не мають документів, хто там похований. За попередніми висновками, зазначає Віктор Баюк, можна припустити, що ця крипта могла належати родині князя-біскупа Фальчевського.
«Тут насамперед ховали тих людей, які в суспільному публічному просторі чи діяльністю заслужили собі на таке місце поховання», зазначає вікарій Роман Власюк.
Кафедральний собор Святої Трійці у Луцьку раніше називали «матір’ю костелів на Русі». Першу дерев’яну святиню звів на цьому місці Великий Литовський князь Вітовт у 1427 році, мурований храм збудував біля окольного замку луцький єпископ Юрій Фальчевський у 1545-1552 роках. Його розібрали після пожежі 1781 року. Від комплексу залишилась дзвіниця та будинок під назвою «монастир шариток», навпроти сучасного костелу Петра і Павла.
