Росія і Україна та їхні футбольні функціонери були близькі до створення спільного чемпіонату з футболу, але планам завадив Майдан. Як так, що український футбол, який мав значні успіхи на той час, міг бути поглинутий Росією? І чи була ідея Об’єднаного чемпіонату лише спортивною – якщо російський «Газпром» готовий був викласти на спільний чемпіонат астрономічну суму в мільярд євро на рік?
Щоб зрозуміти події двохтисячних років і як Росія цілеспрямовано йшла до окупації українського футболу, кажуть фахівці, треба пригадати, що в часи СРСР футбольні битви між київським «Динамо» та московським «Спартаком», і ширше – між провідними клубами тоді радянських України та Росії викликали величезний інтерес та емоції.
Тоді «Динамо» (Київ) вважали ледь не збірною України і протистояння було запеклим, а поміж футбольними фанатами в Києві та Москві часто виникали бійки.
Тобто, вболівати за «Динамо (Київ) в чемпіонаті СРСР і бажати перемог над московськими клубами було тоді ледь не єдиним легальним виявом українського патріотизму – за демонстрації інших видів патріотизму на українців могло очікувати звинувачення в «буржуазному націоналізмі» і ГУЛАГ.
Чи уявляв хтось тоді, що сусід готує підґрунтя до окупації українського футболу?
«Динамо» (Київ) та «Спартак» зустрінуться пару разів у Лізі чемпіонів в 1990-ті і український клуб доведе свою перевагу вже і після розпаду СРСР.
І ось в середині нульових – уже коли незалежна Україна існувала півтора десятиліття – почав розігруватись «Кубок «Первого канала» – «Першого каналу» Росії.
Турнір відбувався в 2006-2007-2008 роках під час зимової паузи. З України – «Динамо» та «Шахтар». Місце проведення турніру – Ізраїль, спонсор – російський олігарх Роман Абрамович.
«В середині нульових інтерес до вінтажних протистоянь залишався актуальним. Одні відчували ностальгічні мотиви, інші просто з цікавістю спостерігали. Але чи уявляв хтось тоді, що сусід готує підґрунтя до окупації українського футболу? – нагадує спортивний журналіст Олексій Корицький. – Розпочалося все зі створення «Кубка «Першого каналу» – турніру-репетиції Об’єднаного чемпіонату».
Турнір припинився через фінансову кризу 2008 року. Але ідея не згасла – тільки стала більш амбітною. У Москві вже захотіли не просто Кубка, а виношували ідею Об’єднаного чемпіонату з футболу.
Всі ті кубки, розмови про спільний чемпіонат відбувались на тлі нечуваного доти обміну тренерами і гравцями. І якщо гравці з України в Росії не були чимось безпрецедентним, то російські тренери на чолі клубу-символу українського футболу, яким традиційно вважали «Динамо» (Київ), – це було цілком несподівано, зазначають оглядачі.
В 2008-2009 роках на чолі «Динамо» став російський тренер Юрій Сьомін, в біографії якого – й посада тренера збірної Росії. Він пізніше і вдруге повернеться на тренерство до київського клубу.
У 2009-2010 роках київське «Динамо» очолював російський тренер Валерій Газзаєв. Потім він очолить оргкомітет Об’єднаного чемпіонату з футболу Росії й України.
Олег Блохін, легенда українського футболу, найкращий футболіст Європи 1975 року, який як тренер вивів Україну до 1/4 на дебютному для неї Чемпіонаті світу з футболу 2006 року, – так от Блохіна ставлять тренером російського ФК «Москва» в 2007-2008 роках.
Все це ключові тренерські постаті й ключові роки – якраз розігрувався «Кубок «Першого каналу» і виношувалась ідея спільної першості з футболу.
На одній із пресконференцій тренер московського «Спартака» Валерій Карпін на допитливе запитання українських журналістів про нав’язування ідеї спільного чемпіонату відповів так: «Що ж ви все про політику знову? Ніхто не розглядає так цей турнір. Ми як тренери розглядаємо товариські ігри з хорошим суперником. Все. В рамках об’єднаного турніру, як ви його називаєте. Це комерційний турнір. В усьому світі проводяться комерційні турніри. Там гроші платять, не знаю. Нас це не хвилює. Хороші суперники – і прийшов народ (глядачі). Все. А ви все щось шукаєте…».
Все це «братання» тренерами і гравцями між «Динамо» (Київ) та московськими клубами, кажуть фахівці, ніби підштовхувало до думки: якщо футбол вже спільний, то що нам ділити? Якщо чемпіонат буде спільний, може, й державам об’єднатися?
За хорошими словами стояла ідея поглинання українського футболу Росією
«Ідею Об’єднаного чемпіонату просував Валерій Газзаєв. Спортивна логіка, може, в цьому якась і була, але політичної логіки в цьому ніякої не було. Не було зрозуміло, хто відбиратиметься на євротурніри, в Лігу чемпіонів. Хто, які переможці?» – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Олег Щербаков, головний редактор «Tribuna.com Україна».
«Ми всі в Україні тоді розуміли, що за хорошими словами стояла ідея поглинання українського футболу Росією. Тому ця ідея особливо нікуди і не просунулась», – додає Щербаков.
Цікаво, що в майбутньому, вже на тлі повномасштабної війни Росії проти України, Газзаєв та Сьомін підтримають Путіна, а Блохін рішуче засудить російську агресію.
«Я читав інтерв’ю Сьоміна, де він сказав, що вважає, що Путін вчинив все правильно. Після цього я не хочу говорити з ним – навіть руки б йому не подав», – висловився недавно про російського тренера колишній гравець «Динамо» (Київ) і екстренер того клубу Олег Лужний.
Цікаво, що український футбол – незважаючи на непросту економічну ситуацію – все ж демонстрував певні успіхи в час, коли його, як кажуть фахівці, прагнули об’єднати з Росією.
Ми вже згадали успішний виступ збірної на Мундіалі-2006 в Німеччині. Тодішній форвард Андрій Шевченко, граючи за «Мілан», в 2004 році був визнаний найкращим футболістом року в Європі, яку присуджує французький журнал France Football.
Окрім того, донецький «Шахтар» в 2009 році завоював Кубок УЄФА. Україна готувалась до організації Євро-2012, який успішно потім провела разом з Польщею…
Але все це не зупиняло – лобісти в Україні та Росії наполегливо проштовхували ідею Об’єднаного чемпіонату.
Апогей припав на 2013 рік. Було представлено концепцію – до дев’яти клубів з Росії та України. Так само і Перша ліга формувалась з 18 команд.
Була політична складова! Хто готовий платити мільярд в абсолютно неприбутковий бізнес?
З’явились і величезні гроші – російський «Газпром» готовий був виділити один мільярд євро на рік на Об’єднаний чемпіонат. 800 мільйонів мало йти на Прем’єр-лігу, 100 мільйонів – на Першу лігу, а ще сотню мільйонів євро мали розділити навпіл між федераціями футболу Росії й України.
«Звичайно, була політична складова! Ну, хто готовий платити мільярд в абсолютно неприбутковий бізнес? Росіяни хотіли розмити кордони, скажемо так. Вони також хотіли розділити Україну, відірвавши від неї захід, бо все ж найсильніші клуби в Україні була на сході – Донецьк, Харків, Київ…
Вони йшли і по футболу, і по культурі, і засиллям російських акторів і російського шоу-бізнесу. І футбол так само був задіяний», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода відомий спортивний коментатор Ігор Циганик.
Проти Об’єднаного чемпіонату нібито виступили тоді УЄФА та ФІФА – мовляв, неясно, як обрати команди на єврокубки від російсько-українського чемпіонату. Але, як каже в інтерв’ю Олексій Мандзій, шеф-редактор «Суспільного. Спорт», російські гроші могли купити й міжнародних футбольних функціонерів.
«Газпром» мав бути основним спонсором, але ж по суті він є державною компанією, то говорити тут про якийсь суто спортивний інтерес ми не можемо. Там точно була політична складова. І вона була дуже й дуже відчутною, вона була більшою, аніж спортивна складова. Намір був – повернути Україну в єдиний простір. Все це робилось, щоб повернути Україну під контроль в спорті номер один. А російські гроші могли купити й УЄФА», – каже Мандзій Радіо Свобода.
На тлі лобіювання спільного чемпіонату в Україні в листопаді 2013 року спалахує Євромайдан, який поступово переростає в Революцію гідності.
Вже вирував Майдан, вже відбулись запеклі сутички на вулиці Грушевського в Києві – до речі, якраз біля стадіону імені Валерія Лобановського, який є домашнім стадіоном київського «Динамо» – але, здавалося, ніщо не могло зупинити тих, хто просував ідею спільності футболу України й Росії взимку 2014-го.
Після Майдану поставили на тій ідеї очевидний хрест. Ніхто вже не хотів ніякого Об’єднаного чемпіонату
«На Майдані лунає чітка позиція – шлях до Європи. Ціною смертей простих людей починає виборюватись справжня Незалежність. Але в розпал Революції за три тисячі кілометрів знову проходить сюр-подія. Знову Ізраїль, зима, міжсезоння, братський футбол. Тільки тепер не «Кубок «Першого каналу», а Об’єднаний суперкубок…. Інтерес – «газпромівський», з призовим фондом один мільйон євро», – нагадує спортивний журналіст Олексій Корицький.
Тоді «Шахтар» переміг на турнірі з чотирьох команд. Віктор Янукович привітав гірників, але через два тижні втік з України.
Олег Щербаков теж згоден бачити «рятівну роль Майдану». Він каже: «Після Майдану поставили на тій ідеї очевидний хрест. Ніхто вже не хотів ніякого Об’єднаного чемпіонату, а потім ще окупація Криму. Цього б просто ніхто не зрозумів би. Очевидно, що роль Майдану велика – в тому числі й у впливі на футбол».
За словами Щербакова, якщо до Майдану були активні переходи з українських клубів в російські і навпаки, то після таких випадків стало набагато менше і «українським гравцям й досі ті переходи пробачити не можуть».
Успіхи, які вже були згадані, мали продовження – «Дніпро» грав у фіналі Ліги Європи 2015 року, а, наприклад, українська молодіжка (U- 20) в 2019 році стала чемпіоном світу з футболу.
Це при тому, що провідні українські клуби ще в 2014 році стали клубами-біженцями, які змушені були залишити Донецьк та Луганськ – мова про «Шахтар» і «Зорю».
Широкомасштабне вторгнення створило додаткові труднощі.
Чемпіонат України переривався, але нині все ж проводиться. Глядачів не трибунах немає – бо в разі російського ракетного обстрілу не всі глядачі змогли помістить в укриттях і могла б бути небезпечна колотнеча.
Через війну російський футбол для мене перестав існувати як такий
Рівень футболу, звичайно, знизився через відсутність більшості легіонерів, зате з’явились нові місцеві таланти і чимало українців зараз виступають за провідні європейські клуби.
«Футболісти поїхали з тепличних домашніх умов на європейські чемпіонати і отримали можливість конкурувати на топ-рівні. І це хороший шлях для збірної України. А що стосується клубного футболу – добре, що він є. Позитив у тому, що грань між «Шахтарем» та «Динамо» та іншими клубами значно звузилась. Вирівнювання чемпіонату додає йому інтриги», – каже в інтерв’ю Олег Щербаков.
Співрозмовники Радіо Свобода прогнозують, що український футбол може піти хорватським шляхом. Чемпіонат Хорватії, може, не такий сильний, зате хорвати активно грають в найсильніших клубах Європи, а збірна Хорватії на двох останніх Чемпіонатах світу була, відповідно, другою і третьою.
Що ж до Росії, то вона у футбольному плані – в ізоляції через напад на Україну, зазначають експерти.
«Мені здається, що перспектива українського футболу однозначно більша, аніж в російського футболу, бо Україна присутня на міжнародних змаганнях, Україна грає, – каже в інтерв’ю Олексій Мандзій. – Я нічого зараз не знаю про російський футбол, враховуючи, що він звідусіль відсторонений. Через війну російський футбол для мене перестав існувати як такий. Футбольна ізоляція Росії – це дуже правильно».
А Ігор Циганик зі свого боку підмічає: «Ми – південніша нація, у нас більше літа, більше теплих погодних умов, менше зими, сприятливіші умови для розвитку футболу. У нас є поєднання мужнього характеру, характеру витривалого і хорошої фізичної готовності. І в нас більше можливостей займатися футболом. Тому у нас більше футбольної яскравості. Плюс – інтерес до футболу, традиції, тому, звичайно, що у нас футбол набагато сильніший, набагато яскравіший, аніж в Росії».
Важко виміряти рівень футболу, але за кількістю титулів, відомих легіонерів, коефіцієнтів взаємних зустрічей клубних команд і збірних Україна хоч і несильно, але випереджає Росію.
