Її робота з переселенцями розпочалася ще у 2014-тому. Спочатку це були табори для дітей з Донецької та Луганської областей, які через війну залишили свій дім. Далі тримісячне волонтерство у Грузії для мігрантів з Південної Осетії та Абхазії, освітні проєкти в Україні, де брали участь діти-ВПО. З початком повномасштабної війни Ірина Колотило створила волонтерську ініціативу, яка допомагала з пошуком житла та адаптацією переселенців у її рідному містечку в Чернівецькій області.
Нині Ірина – сама біженка, прихисток знайшла в Канаді. Уже на новому місці вона продовжила працювати з новоприбулими. Так тут називають тих, хто мігрував у країну, зокрема й українців, які переїхали під час повномасштабної війни. Своєю історією жінка поділилася із проєктом «Ти як?» від Радіо Свобода.
«Місцева влада не могла швидко реагувати»
Початок великої війни Ірина Колотило зустріла у Києві. Після перших обстрілів міста, вона вирішила евакуюватися. Разом з друзями переїхала у її рідне місто Вижниця, що у Чернівецькій області. Там Ірина заснувала волонтерську ініціативу і почала допомагати переселенцям. Це – не перший досвід роботи Ірини Колотило з переміщеними особами: як в Україні, так і за кордоном. Упродовж десяти років жінка брала участь у таборах для національних меншин, дітей-ВПО, три місяці жила у Грузії, де волонтерила у програмі, яка підтримувала мігрантів з Абхазії та Південної Осетії. Далі були освітні проєкти, за декілька місяців до початку великої війни Ірина відвідувала молодіжні центри у Маріуполі та Бахмуті.
За декілька днів населення міста збільшилося вдвічі
«Наше містечко дуже маленьке, воно розташоване серед гір, де живе всього три тисячі населення, воно почало приймати тисячі людей. Тобто, фактично, за декілька днів населення міста збільшилося вдвічі. І місцева влада просто не могла швидко реагувати на ці зміни. Маючи досвід уже роботи в попередніх проєктах, я організувала зі своїми друзями волонтерську ініціативу. «Червона Рута» назвали, тому що з нашого міста Назарій Яремчук, всі знають «Червону Руту», «Смерічку». Таким чином робили як і бренд міста, так і допомагали», – розповідає Ірина Колотило.
Переселенці теж мають змогу брати активну участь у житті громади
Спершу волонтери роздавали гуманітарну допомогу переселенцям, обходили будинки місцевих і дізнавалися про вільне житло, куди можна поселити тих, хто рятується від війни, каже Ірина: «Потім, коли вже більш-менш всі так заселилися, ми заснували декілька таких культурних ініціатив. Ми зробили і клуб англійської мови розмовний, ми робили арт-терапію, робили воркшопи для дітей, готували піци, розмальовували, малювали писанки. Також у нас є річка Черемош у місті, яка дуже була забруднена побутовим сміттям, то ми збирали ініціативну групу для прибирання. Таким чином ми залучали і місцевих, і внутрішньо переміщених осіб до такої активної діяльності, щоб вони могли чимось долучитися і зрозуміти, що вони теж мають змогу брати активну участь у житті громади».
Водночас Ірина долучилася до проєкту, в рамках якого волонтери облаштовували житло для переселенців. Жінка розповідає, на мобільних майстернях об’їздила Івано-Франківську та Хмельницьку області.
Переїзд у Канаду
У березні 2022-го уряд Канади створив програму CUAET, за якою українські біженці могли отримати трирічний дозвіл на проживання, роботу, фінансову допомогу та тимчасове безкоштовне житло. За даними Прикордонного агентства Канади, станом на початок квітня 2024 року, нею скористалися майже 300 тисяч біженців з України. Серед них – й Ірина. Жінка скористалася цією нагодою – зізнається, у жовтні 2022-го їхала лише на місяць, щоб зустрітися із сестрами, яких не бачила багато років. Але їй одразу пощастило знайти роботу.
«Фактично, тут я займаюся тим самим, чим ми займалися з волонтерською ініціативою. Тільки я тепер знаю, що це називається «Settlement Service», я допомагаю новоприбулим українцям адаптуватися, знайти житло, роботу, проводжу культурні події. Один із важливих факторів адаптації – це не тільки закрити базові потреби, а знайти своє там соціальне коло, бути потрібним», – каже Ірина.
Велика кількість приїжджала українців, і їм потрібно було закрити цю нішу
Організація «CultureLink», у якій працює українка, понад 30 років допомагає новоприбулим. Так тут називають представників з різних країн, які знайшли прихисток у Канаді. Біженка каже, в той момент організація шукала україномовного працівника: «Велика кількість приїжджала українців, і їм потрібно було закрити цю нішу. І на співбесіді весь мій попередній досвід роботи з внутрішньо переміщеними особами, він був співзвучний. І англійська мова в мене була вільна, тому що я працювала з міжнародними організаціями».
Замість звичайного офісу Ірина щодня ходить у бібліотеку. Біженка розповідає, що у Канаді поширена практика, коли співробітники організації працюють у громадських місцях і там допомагають мігрантам з різними питаннями. Стіл українки розташований посеред залу, на видному місці, на ньому інформаційні брошури, а поруч – банер з назвою організації: «І я працюю саме в проекті Library Settlement Service, тому що бібліотека тут – це не просто про книжки. Насправді, це взагалі моє улюблене місце в Торонто. Це місце спілкування, тут є комп’ютери, багато воркшопів, тут можна забронювати кабінку для переговорів, в них є навіть студії, де ти можеш навчитися шити».
Багато запитів є розібратися із податковою системою, яка тут дуже складна, з бенефітами
Ірина розповідає, що найчастіше українські мігранти звертаються із запитом знайти житло, роботу чи вивчити мову: «Хоч люди з дипломами, з неймовірним досвідом, але без знання офіційної державної мови досить складно знайти роботу. Потім – з дітками звертаються, щоб знайти культурний відпочинок, тому що тут все, що якісне, все дуже дороге. Але є багато можливостей – уроки плавання чи малювання. І про це треба знати, місто дає субсидію, яку ви можете використати. Багато запитів є розібратися із податковою системою, яка тут дуже складна, з бенефітами, які є можливості отримати субсидії, тому що собівартість життя тут дуже дорога. Спочатку більше зверталися з такими базовими потребами, а зараз вже також потреба у комунікації, соціалізації».
«Ми зрозуміли, що ми можемо об’єднувати і допомагати»
За даними Світового Конгресу Українців, з початком великої війни відбувається шоста хвиля міграції українців у Канаду. Тут є одна з найбільших українських діаспор, яка налічує близько мільйона й 360 тисяч людей.
Ірина розповідає, адаптуватися в українській спільноті легко. Діаспоряни часто збираються разом, наприклад, нещодавно відзначали День Незалежності в одному з центральних парків Торонто, тут є українські школи і багато мистецьких організацій.
«Тут дуже класно зберігають традиції. Перший раз я була на дуже хорошому концерті кобзарів, там танці народні, які танцюють діти в третьому поколінні, чиї діди виїхали і вони (діти – ред.) вже були тут народжені. Є, наприклад, колектив, який співає автентичні пісні з різних регіонів України. Половина дівчат не говорить українською мовою, але вони співають ті пісні українською. Але от нова Україна, сучасне мистецтво, тут цього недостатньою», – розповідає біженка.
Ірина Колотило зізнається, коли почала працювати з новопробулими, дізналася, що багато біженців займаються творчістю – розписують тканини за допомогою воску та барвників (техніка батик), малюють маслом чи роблять керамічні вироби. Так, в Ірини з друзями виникла ідея організувати виставки митців-біженців. Загалом уже відбулося чотири таких заходи. У залах поруч із роботами митців – їхні біографії та історії про міграцію. Або ж ці розповіді відвідувачі можуть почути від авторів особисто.
Вони не можуть заробляти тут на життя тим, чим заробляли в Україні
«Але тут вони всі в пошуках роботи на виживання – прибирати, працювати на фабриці. І я розумію, що люди дуже талановиті, але вони не можуть заробляти тут на життя тим, чим вони заробляли в Україні. Тому виникла ідея зробити виставку сучасного українського мистецтва.
Було дві цілі – показати, яке мистецтво в Україні зараз, і підтримати новоприбулих митців», – каже Ірина.
До заходів долучаються і митці, які мігрували раніше, розповідає жінка. Цьогоріч також презентували скетчі й професійного художника з Києва, який нині – в лавах української армії. Свої картини військовий з позивним «Пікассо» малює просто в окопах і передає сестрі, яка мешкає у Канаді. За словами Ірини Колотило, дві картини військового продали у перший же день експозиції, а кошти передали на потреби батальйону, у якому служить «Пікассо».
«Коли ми починали, основна ідея була показати Україну сучасну, таку, як вона є. Ми зрозуміли, що ми можемо об’єднувати і допомагати окремим людям, митцям, щоб вони реалізувались й інтегрувалися теж в суспільство. Нас уже дуже добре знають в нашій українській спільноті, але нам дуже важливо, щоб нас не тільки ідентифікували як українців, щоб нас вже могли ідентифікувати як молоду групу, яка просуває сучасне молоде мистецтво. І нам важливо, щоб це було про Україну, але ми все одно шукаємо ті коди, якими можна говорити різними мовами», – каже біженка.
«Канада перенасичена мігрантами. Цей процес постійно продовжується. Інфопростір, насправді, набагато менше вже заповнений новинами. І Україна не є пріоритетом зараз.
Наприклад, моя програма фінансування на Україну скорочується. Тобто для українців ці сервіси, які я надаю, вони будуть дійсні тільки до кінця березня. Тому, на жаль, тема України вже не така актуальна, як це було у 2022 році», – розповідає Ірина.
15 липня 2024 року закінчився прийом заявок у рамках програми CUATE, за якою виїхала Ірина та сотні тисяч українців, про це повідомив канадський уряд на своєму сайті. Але сама допомога надаватиметься українським мігрантам до березня наступного року.
