Інеса Гаврик
ПРАГА – У часи, коли в європейських медіа все частіше лунають голоси про втому від теми війни в Україні, знаходяться ті, хто невтомно нагадує світові про реалії та жахіття, які переживає український народ через агресію Росії. Одним із таких нагадувань став показ документального фільму «Озброєні піснею», що відбувся у Празі.
Показ став частиною програми міжнародної конференції «Культурна дипломатія та українська музична творчість 2014–2024», яка відбулася в рамках дослідницького проєкту TANDEM «Військовий, що співає: від звукового опору до музичної дипломатії у воєнній Україні».
«Основна мета – тримати події в Україні у фокусі публічної уваги на тлі загальної втоми та резонансних подій в інших частинах світу, причому намагатися балансувати морально важкі теми (травма, страждання, втрати) із позитивними, «світлими» темами, що асоціюються з музикою, солідарністю, людяністю», – зазначила професорка та організаторка заходу Валерія Корабльова.
Фільм про музикантів, які стали голосом України під час війни
«Озброєні піснею» – це зворушлива стрічка, яка розповідає про відомих українських музикантів, які, зіткнувшись із реаліями війни, перетворили свою пристрасть до музики на відданість батьківщині.
У фільмі показані історії Святослава Вакарчука («Океан Ельзи»), Андрія Хливнюка («Бумбокс»), Марка Галаневича («ДахаБраха»), Світлани Тарабарової, Миколи Сєрги, Саші Чемерова (The Gitas), Василя Крячка (диригента Маріупольського драмтеатру), Катерини «Пташки» Поліщук та Мойсея Бондаренка. Деякі з них стали на захист країни зі зброєю в руках, інші ж використовували свій талант для підтримки духу нації.
Режисером фільму став американець Раян Сміт. І це не перший його фільм, присвячений Україні. Раніше режисер отримав премію «Еммі» за документальну стрічку «NFL 360: Хто, якщо не ми».
Я глибше зрозумів стійкість, жертовність і мужність українського народу
В інтерв’ю Радіо Свобода Сміт розповів, що спонукало його почати створювати фільми про Україну та її народ.
«Моє початкове натхнення прийшло після перегляду фільму «Зима у вогні», потужного документального фільму, який відобразив дух українського народу під час протестів на Майдані. Він відкрив мені очі на їхню непохитну боротьбу за свободу і справедливість, яка мене глибоко зворушила. Це натхнення привело мене до роботи над фільмом «NFL 360: Хто, якщо не ми». Завдяки цьому проєкту я глибше зрозумів стійкість, жертовність і мужність українського народу», – зазначає він.
У кожного з них була своя історія, але всі вони відображали цю неймовірну стійкість
У своєму новому фільмі «Озброєні піснею» режисер показує, як українські музиканти різних жанрів – від металу до опери – перетворюють свою любов до музики на відданість країні.
«Коли я працював над фільмом «NFL 360: Хто, якщо не ми», ми отримали багато саундтреків від українських музикантів. Це було моє перше знайомство з цими артистами – я почав стежити за ними в соціальних мережах, спостерігати за тим, як вони реагують на війну. У кожного з них була своя історія, але всі вони відображали цю неймовірну стійкість», – розповів Раян Сміт.
Музика на війні виступає не тільки як засіб підняття морального духу солдатів, але й як культурний експорт, що підвищує обізнаність про війну в усьому світі. Вона служить інструментом для збору гуманітарної та військової допомоги.
Музика не лише репрезентує культурну стійкість України, але й передає емоційну глибину та єдність народу під час війни
«Музика не лише репрезентує культурну стійкість України, але й передає емоційну глибину та єдність народу під час війни. Кожен з музикантів має унікальний голос, який резонує з боротьбою та надіями українців», – зазначив Раян.
Під час показу в залі панувала особлива атмосфера. Глядачі глибоко занурилися в історії, представлені на екрані. Емоційні моменти фільму зворушили багатьох присутніх, і в залі можна було помітити сльози.
Дискусія після показу: роль музики та культури в часи війни
Після завершення показу фільму відбулася дискусія, в якій взяли участь експерти та глядачі. Обговорення торкнулося ролі музики під час війни, викликів, з якими стикаються музиканти, мовного питання, гендерних ролей та впливу війни на культурну ідентичність і суспільство загалом.
Музика як інший фронт боротьби та людяність під час війни
Марія Соневицька з Коледжу Бард (США) зауважила, що поряд із військовим фронтом існують і метафоричні фронти, зокрема музичний. Для багатьох музикантів це був час невизначеності:
Музика стала потужним ресурсом, терапевтичним інструментом для підтримки як військових, так і цивільних
«Питання про те, що робити митцю під час екзистенційної кризи, не мало однозначної відповіді. Не всі одразу розуміли, чи варто продовжувати виступати, чи це доречно. Проте з часом музика стала потужним ресурсом, терапевтичним інструментом для підтримки як військових, так і цивільних».
Марія Соневицька наголосила, що музика є незгасимою частиною життя, допомагаючи зберегти зв’язок із собою та культурою у найскладніші моменти.
Фільм нагадує, що солдати на фронті – такі ж люди, як і ми, зазначила Валерія Корабльова.
«Ми часто думаємо, що воює якась інша, професійна армія, але насправді це звичайні хлопці та дівчата, які можуть бути налякані. Музика допомагає їм знайти сили і підтримку».
Мовне питання і культурна ідентичність
Обговорення торкнулося й мовного питання.
Статус і престиж української мови значно зріс. Вона стала символом ідентичності та опору
Глядачка з Харкова поділилася своїм досвідом переходу на українську мову після початку війни, але висловила занепокоєння, що багато людей у її місті все ще розмовляють російською.
Організаторка заходу Валерія Корабльова зазначила: «Багато людей не почуваються комфортно, розмовляючи українською, бо не володіють нею на достатньому рівні для повсякденного спілкування. Проте статус і престиж української мови значно зріс. Раніше вона вважалася «не крутою», а зараз стала символом ідентичності та опору. Ми маємо різні сценарії: хтось повністю перейшов на українську, хтось навчає дітей української мови. Важливо бути терплячими і розуміти, що процес змін потребує часу».
Українська мова стала мовою кар’єри, освіти, культури
Програмна менеджерка напряму «Музика» Українського інституту Любов Морозова додала: «У радянські часи українська мова вважалася «низькою», тоді як російська була мовою «престижу». Зараз ситуація змінюється. Українська мова стала мовою кар’єри, освіти, культури. Музика відіграє важливу роль у цьому процесі, роблячи українську мову привабливою і сучасною».
Гендерні ролі та соціальні зміни
Питання гендерних ролей та впливу війни на суспільство також були обговорені. Один із глядачів зауважив, що фільм є дуже гетеронормативним і запитав про представлення жінок та ЛГБТК+ спільноти.
Ще з часів Майдану існує певний образ мілітаризованої жіночої постаті
Марія Соневицька відповіла: «Хоча у фільмі це не було відображено, багато жінок беруть участь у військовій службі. І ще з часів Майдану існує певний образ такої собі мілітаризованої жіночої постаті. І ми можемо сперечатися про те, що ми думаємо про цей образ, але він став своєрідною іконою. В Україні відбуваються також зусилля щодо просування прав ЛГБТК+ спільноти, зокрема в контексті цивільних партнерств».
Валерія Корабльова додала: «Ті, хто не вписується в традиційні норми, активно проявляють себе і роблять свій внесок у боротьбу. Вони не лише воюють на передовій, але й ведуть активну діяльність у соціальному просторі, представляючи свої спільноти. Це показує, що суспільство стає більш відкритим і толерантним».
Переосмислення героїзму та жертовності
Обговорювали також концепції героїзму та жертовності під час війни. Один із глядачів запитав про сенс смерті людини у контексті нації.
Люди борються не за абстрактну державу, а за свій дім, родину, близьких
Валерія Корабльова пояснила: «В українському контексті люди борються не за абстрактну державу, а за свій дім, родину, близьких. Головним мотиватором є захист того, що є дорогим. Держава сприймається як продовження свого дому, і люди готові захищати її перед обличчям небезпеки. Це не про жертовність заради великої ідеї, а про захист свого життя і цінностей».
Любов Морозова додала: «Українці мають своєрідне ставлення до героїзму, часто іронізуючи над ним. Після Майдану була виставка «Герої», де образи героїв подавалися з іронією. Іноді героями стають навіть тварини, як-от пес Патрон. Це відображає наше почуття гумору і здатність дивитися на складні речі з іншого боку».
