Два з половиною роки в Дніпрі діє розмовний клуб української мови, створений переселенцями з Краматорська. Це – волонтерська ініціатива. Учасники клубу – переважно переселенці. Серед них є ті, хто прагне перейти з російської на українську мову, а також і ті, хто просто знайшов тут тепле коло для спілкування. Збираються щосуботи.
Як діє клуб та що мотивує його учасників – напередодні Дня української писемності та мови, який щороку тепер відзначають 27 жовтня, з’ясовувала кореспондентка проєкту «Ти як?» Радіо Свобода.
«Казати «крок із підбора» – незвично»
Володимир і Світлана Ковшови – подружжя двічі переселенців. Вперше їм довелося тікати від війни у 2014-му з Донецька до Бахмуту, вдруге, до Дніпра – уже під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«У Бахмуті ми жили поруч із військовою частиною. У березні 2022 року туди прилетіли три ракети, і ми вирішили виїздити», – каже Володимир.
Чоловік і жінка – викладачі спортивних та бальних танців, працюють як із дітьми, так і з дорослими. Вже під час великої війни, каже Володимир, ухвалили принципове для себе рішення – вести заняття й говорити зі своїми вихованцями лише українською.
2022 року в мене з’явилося відчуття, що з вихованцями я маю говорили лише українською
«До 2022-го я говорив винятково російською мовою. Але 2022 року в мене з’явилося відчуття, що з вихованцями я маю говорили лише українською. Це не так просто, адже в навчанні танців є своя специфіка, термінологія. Наприклад, ми робимо крок – я звик казати: «з каблука». Казати «крок з підбора» – не сприймається, незвично… Іноді виходить суржик. По-перше, через звичку, по-друге, потрібно реагувати миттєво: думаєш російською – а потім перекладаєш», – говорить Володимир.
«Мені 68-й рік уже, все життя, вважайте 65 років, я розмовляв російською. І я коли прийшов сюди, сказав: «Старую собаку новым трюкам не научишь». Тепер я кажу те саме, але – українською», – напівжартома говорить чоловік.
Його дружина Світлана Ковшова розповідає: вона – етнічна росіянка. Українська, зізнається, їй дається непросто, але старається разом із чоловіком не пропускати заняття.
Пам’ятаю 70-і: у нас в класі було багато дітей, чиї батьки писали заяви з проханням звільнити їх від вивчення української
«Ми після розмовного клубу в суботу сідаємо в машину й намагаємося говорити українською, цього імпульсу вистачає на кілька годин. У побуті також: якщо хтось починає українською – другий підхоплює. Перебудувати себе непросто, звісно. Пам’ятаю 70-і: у нас в класі було багато дітей, чиї батьки писали заяви з проханням звільнити їх від вивчення української. Та й у мене була єдина «четвірка» в атестаті – саме з української, тому я – без медалі. Але немає ніякої образи, цю сторінку я перегорнула. Зараз мені дуже подобаються колоритні українські слівця, прислів’я, фразеологізми», – ділиться жінка.
«Ми не вивчаємо правила – ми цікаво спілкуємося»
Відвідувачка клубу Оксана – переселенка з Краматорська, працює в банківській сфері. У Дніпрі вона з квітня 2022-го. Розповідає: відвідує клуб, відколи той існує. Спершу, каже, відвідували разом із сином-старшокласником, який готувався до шкільних тестів і в якого українська тоді «шкутильгала».
Коли син успішно склав тест і став студентом, Оксана не полишила вивчати українську вже сама.
«Я, мої батьки – ми всі розмовляли російською мовою. Так склалося, що й моя дитина навчалася російською. Але українська мова мені не чужа. Українську мову я вчила в школі. На роботі ми спілкувалися російською, але вся документація велася українською, тому я добре читаю й пишу, але спілкуватися – до певного часу не було потреби», – говорить Оксана.
Багато цікавого матеріалу, історія, фільми, книжки – досі я не була в такому колі саме української культури
«На клуб я прийшла також, щоб підтримати його засновницю Айну, вона також – із Краматорська. Ми всі були переселенцями, і нам було дуже важко. Гуртуватися – спершу була така мотивація. Але потім я зрозуміла – це коло, де можна вільно починати спілкуватися українською. Тебе ніхто не засуджував за помилки, лише делікатно виправляли. Багато цікавого матеріалу, історія, фільми, книжки – досі я не була в такому колі саме української культури, саме української самоідентифікації», – додає вона.
Оксана зазначає: два з половиною роки в клубі позбавили її комплексів щодо спілкування українською в побуті.
«Зараз я майже вільно розмовляю українською. Переходжу вільно – з російської на українську. Люди, з якими я спілкуюся, кажуть мені: «Боже, як же гарно ти почала говорити українською!». Це мотивує. Найскладніше? Немає нічого складного. Ми не вивчаємо правила – ми цікаво спілкуємося», – говорить жінка.
Розмовний клуб української мови у Дніпрі модерує переселенка з Донеччини, філологиня Айна Кирпичова. Розповідає: до повномасштабної війни кілька років вела безкоштовні курси української в Краматорську. Переїхавши до Дніпра, почала шукати себе у волонтерстві.
Спочатку це була ініціативна група охочих, яка мала запит та потребу вивчати українську мову
«У людей було велике бажання спілкуватися українською. Спочатку це була ініціативна група охочих, яка мала запит та потребу вивчати українську мову в процесі живого спілкування серед однодумців. Потім уже зʼявився клуб «РІКА», який заснувала організація «Десяте квітня». Зараз збираємося на засіданнях «РІКИ» двічі щомісяця за підтримки організації «Десяте квітня», а також двічі – на волонтерських засадах», – каже модераторка клубу.
2022 року на зустрічі ходило найбільше людей – до двадцяти, зараз – близько десятка постійних учасників. Тут не «зазубрюють» правила, а грають у мовні ігри, вдосконалюють вимову, опановують наголоси, спілкуються на цікаві їм теми, говорить Айна Кирпичова. До прикладу, останнє заняття присвятили медіаграмотності.
«Ми взяли за основу підручник Олександра Авраменка. Звісно, ми приділяли увагу орфографії та фонетиці, говорили про людину, про одяг, про побут, технічні засоби тощо. Але кожну тему ми проходили й розширювали, в залежності від того, як слухачі реагували. Якщо там була картина Яблонської – ми говорили про Яблонську, якщо поезія Ліни Костенко – ми говорили про Ліну Костенко. Зараз ми обговорюємо й соціальні теми», – говорить Айна.
Якщо відразу важко перейти на українську в усіх сферах життя – переходити поступово
«Поради тим, хто хоче перейти з російської на українську, універсальні: більше читати, не боятися помилок, якщо відразу важко перейти на українську в усіх сферах життя – переходити поступово, наприклад, у транспорті чи в магазині», – додає вона.
Модераторка зізнається: зустрічі в клубі мотивують і її саму дізнаватися щось нове, щоб переповісти слухачам. У клубі, каже, переселенці також створили тепле коло друзів: разом відвідують музеї, театри, виставки, запрошують до себе цікавих лекторів тощо.
