(Рубрика «Точка зору»)
У селі Вілія, яке належить до Рівненського району Рівненської області, нарешті демонтували пам’ятник Миколі Островському (1904–1936). Комусь ця подія може видатися подією місцевого характеру. Мовляв, ще зник один монумент, встановлений у радянські часи… Але чи це так?
Продукт радянської пропаганди
За радянських часів Микола Островський трактувався як один із провідних радянських письменників. Пам’ятники йому були встановлені в різних місцях, пов’язані з його діяльністю. У Шепетівці побудували помпезний музей Миколи Островського. Існувала літературна премія його імені. На романі цього письменника «Як гартувалася сталь» виховувалося не одне покоління радянських людей. За цим твором були зняті кінофільми не лише в СРСР, але й у Китайській Народній Республіці.
Письменник Микола Островський – один із найбільших міфів радянської пропаганди
У комуністичному Китаї Павка Корчагін, головний герой роману «Як гартувалася сталь», став доволі популярним героєм. Згадуваний роман перекладався різними мовами й видавався в різних країнах. Звісно, відбувалося це не без радянської підтримки і за рекомендаціями з Москви
Письменник Микола Островський – один із найбільших міфів радянської пропаганди, справжній «пролетарський письменник», що готовий був пожертвувати собою задля комуністичної ідеї.
Реальний і міфічний Микола Островський
Однак багато в чому цей міф є фальшивкою і не відповідає реаліям. Принаймні Микола Островський не був «пролетарського походження». Його батько, наскільки можна судити, походив із москвофільської галицької шляхти, представники якої з Австрійської імперії переселилися до імперії Російської, закорінившись на теренах Волині. У цьому краї відносно часто зустрічається прізвище Островський. Мати ж Миколи належала до чеських переселенців, яких було чимало на Волині.
Він вигадав собі біографію, яка була схожою з життєписом Павки Корчагіна – головного героя «Як гартувалася сталь»
Не можна сказати, що сім’я бідувала. Глава сімейства служив у російській армії. Звільнившись із неї, мав певні привілеї. Хата Островських, що була розташована в центрі села Вілія, аж ніяк не нагадувала хату бідняка.
Однак щось пішло не так. Довелося переселятися. Зокрема, сімейство Островських під час Першої світової війни опинилося в місті Шепетівка, де Микола Островський й почав свою трудову діяльність.
Коли він уже став знаним радянським письменником, то вигадав собі біографію, яка була схожою з життєписом Павки Корчагіна – головного героя «Як гартувалася сталь». Мовляв, у 1919 році вступив у комсомол, потім пішов добровольцем на фронт, воював у кавалерійській бригаді Григорія Котовського й 1-ій Кінній армії. У серпні 1920 року його начебто важко поранили під Львовом і демобілізували.
Твір виявився на часі. Якраз тоді утверджувалася в СРСР диктатура Сталіна
Далі, згідно з цією «героїчною біографією», Микола Островський працював у Києві, зокрема в 1922 році на будівництві вузькоколійки під цим містом, де захворів на тиф. Пізніше був на комсомольській роботі в Берездові, Ізяславі, Шепетівці. У 1924 році вступив у компартію. Однак важке поранення й перенесений тиф позначилися на його здоров’ї. У віці трохи більше від 20 років став інвалідом. І майже осліпнувши, написав роман «Як гартувалася сталь», перша частина якого була опублікована в 1932 році.
Твір виявився на часі. Якраз тоді утверджувалася в СРСР диктатура Йосипа Сталіна. «Батько народів» потребував нових міфологем, іншого, «героїчного» погляду на громадянську війну. А такий погляд якраз пропонувався в романі «Як гартувалася сталь».
Реальний Микола Островський не воював у так званій «громадянській війні» й не був на «ударній комсомольській будові» під Бояркою
До того ж розкрутка твору припала на період масових політичних репресій і Голодомору в Україні. Ці жахливі картини комуністична влада намагалася прикрити байками про трудовий ентузіазм та героїзм радянських людей. Словом, для сталінської міфології якраз придався незрячий письменник Микола Островський зі своїм, м’яко кажучи, посереднім текстом.
У 1935 році це «світило радянської літератури» нагородили орденом Леніна, подарували йому будинок-дачу в Сочі й квартиру в Москві, а в січні 1936 року дали звання бригадного комісара. Щоправда, всім цим новоявленому письменнику недовго довелося тішитися. Вкінці того ж року скінчилося його життя.
Насправді, реальний Микола Островський не воював у так званій «громадянській війні» й не був на «ударній комсомольській будові» під Бояркою. Про це свідчить власноруч написана його автобіографія, яку він подав при вступі у ВКП (б) у 1924 році. Навіть у спогадах його рідних, написаних спеціально для прославлення Миколи Островського, про ці «героїчні вчинки» практично не говориться.
Не лише в біографії Миколи Островського є чимало «неясних моментів», але також і в історії появи роману «Як гартувалася сталь». Автентичні тексти, які написані цим радянським письменником і які дійшли до нас, свідчать: він погано володів словом. Та й освіти в нього доброї не було. Але за вказівкою партійних органів із його писаниною добре попрацювали «редактори», точніше – співавтори. Це – Марк Колосов, Ганна Караваєва, Олександр Серафімович та інші. У результаті цього з’явився твір, який став таким собі радянським бестселером.
«Українізація» Миколи Островського
Після проголошення незалежності України культ Миколи Островського по інерції зберігався. Зберігалися його пам’ятники, музеї, названі його іменем установи й вулиці. І це при тому, що твори Миколи Островського не лише у фальшивому дусі відображували реалії непростих подій 1917–1922 років, а й містили чимало антиукраїнських моментів.
Як не дивно, але і далі зберігалися прихильники цього автора, які ладні були захищати його. Були, зокрема, намагання його «українізувати», представити таким собі «письменником-гуманістом». Наприклад, поширювалася версія, яка мала під собою сумнівну основу, що спочатку Микола Островський написав роман «Як гартувалася сталь» не російською, а українською мовою. Отже, він – український письменник.
І все ж радянський міф про Миколу Островського поступово розвіювався, а започаткований в Україні в 2015 році процес декомунізації наніс йому сильний удар. У Вілії припинив функціонувати музей цього радянського письменника. Однак зберігався його пам’ятник, який, виявляється, мав своїх захисників. Навіть коли його демонтували, деякі з них виявляли невдоволення.
На жаль, тіні радянського минулого є живучими…
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
