(Рубрика «Точка зору»)
Сергій Шумило
Інтерв’ю Карлсона із Путіним прямо вказує, що усі уявлення президента Росії про історію цілком вкладаються у «краткий курс ВКП(б)», який він напевно засвоїв ще під час навчання у Вищій школі КГБ імені Дзержинського. Звісно, як «найвидатнішому історику» всіх часів і народів, йому не вистачило двох годин, інакше б він повідав свої «наукові відкриття» і щодо суперечок між Древнім Єгиптом та Вавілонією, між Древнім Римом та кельтами чи між Великою Монголією та Московією… Але цікаво, звісно, не це.
Інтерв’ю Путіна нагадало, як у нас в Україні майже всі 30 років владні так звані «еліти» знецінювали власну національну історію і спадщину на догоду Москві…
Зокрема, нагадало, як ми в 2010 року намагалися ініціювати відзначення в Україні на державному рівні 1150-річчя першого так званого «Аскольдового» або «Фотієвого» Хрещення Русі (похід київських русів в 860 році на Константинополь, перше дипломатичне визнання та початок християнізації Русі). І як тоді ці наші ініціативи було зарубано через те, що в РФ через два роки (в 2012) з ініціативи Путіна та Медведєва були вже заплановані на державному рівні інші широкомасштабні святкування – «1150-річчя російської державності» (від появи в 862 році міфічного Рюрика у селі Ладога на Новгородчині).
На відміну від путінського, наш 1150-літній (наступного року вже 1165-літній) ювілей засвідчував, що ще до появи Рюрика Київ вже був столицею потужної східнослов’янської держави, яка в результаті походу на Константинополь 860 року вийшла на світову арену, підписала мирну угоду та отримала міжнародне дипломатичне визнання з боку Візантійської імперії, а частина київської еліти за цією угодою прийняла тоді від Константинопольського патріарха Фотія християнство, увійшовши до складу європейського християнського співтовариства.
Путінська псевдоісторія Русі
Це вкрай важлива сторінка нашої понад тисячолітньої давньоукраїнської державності, яка, на жаль, цілковито у нас була забута і занедбана на догоду московським фальсифікаторам.
А що ж за ювілей «1150-річчя російської державності», який в РФ відзначали в 2012-му і про який тепер Путін розповідає мільйонам американських глядачів з таким пафосом?
Це дата появи варяга Рюрика (чимало істориків вважають, що це цілком міфічний персонаж) у селі Ладога в 862 році, коли він вичікував, щоб отримати владу у Новгороді.
Від цього «ладозького сидіння» в Росії тепер намагаються виводити свою «державність», штучно вигадавши, що «першою столицею» Русі було саме село Ладога, потім Новгород, потім варяги цю «столицю» в 882 року начебто перенесли з Новгорода до Києва, а звідси Андрій Суздальський начебто «переніс» її в 1169-му до Володимира на Клязьмі, звідки вона начебто перемістилась в XIV столітті до Москви, потім звідти в 1712-му – до Санкт-Петербурга, а звідти в 1918 році – знову до Москви.
Така, за кремлівською міфологією, виходить бродяча «спадковість».
Звісно, ювілей 1150-річчя першого київського хрещення цілковито ламав цю путінську міфологему, адже засвідчував, що Київ ще задовго до тих подій не тільки був столицею окремої потужної східнослов’янської держави, але й в 860 році отримав дипломатичне визнання, встановив міжнародні економічні та культурні відносини та почав утверджувати на наших теренах християнство.
Це ніяк не вписується в російський імперський міф, за допомогою якого Кремль намагається виправдати свої загарбницькі претензії на Київ та українські землі. Тому в 2010 році зробили все, щоб наш ювілей не було відзначено ні на якому рівні.
Тоді я з групою однодумців намагався ініціювати відзначення 1150-річчя міжнародного дипломатичного визнання Київської держави та початку її християнізації, запропонувавши запровадити від цієї дати День давньоукраїнської державності. Ми письмово звертались до депутатів Верховної Ради, до Кабінету міністрів, Адміністрації президента, але все було марно.
На той час президентом України вже став Янукович, який діяв за вказівками з Москви…
Як заявив мені тоді один впливовий державний і науковий функціонер: «з Москви виділяють чималі кошти на їхній ювілей, і цим треба скористатись. А що ви можете запропонувати взамін зі своїм ювілеєм?»
Мене, тоді ще починаючого науковця, стали піддавати цькуванню та висміюванню за мої «дивні» ініціативи.
Війна за історію і спадщину Київської держави
Несподівано для мене ці мої ініціативи підтримав патріарх Філарет. І не просто підтримав, а й ініціював в УПЦ Київського патріархату канонізацію київського князя Аскольда, використавши для цього мою книгу «Князь Оскольд і християнізація Русі» (Київ: Дух і літера, 2010). Так моя скромна праця стала підґрунтям для канонізації на Помісному Соборі УПЦ КП.
На жаль, наш ювілей 1150-річчя міжнародного визнання Київської держави та початку її християнізації так і не було відзначено на державному рівні, на відміну від штучного «ювілею» в Росії.
Останнє інтерв’ю Путіна нагадало, що ця війна не тільки за території, але й за історію та спадщину. В нас тривалий час це було «неначасі» та «какаяразніца»…
На жаль, ми бездумно здавали історію і спадщину, після чого росіяни почали захоплювати у нас і території… Це все взаємопов’язано. Ми не маємо права віддавати не тільки нашу землю, але й наші історію, спадщину і навіть ювілеї. Якщо вони такі важливі для Кремля, то тим паче вони ще більш важливі для нас самих. Бо саме в них наша внутрішня сила, основа нашої ідентичності і опора у прагненні до свободи і перемоги.
Путін всім нам вкотре нагадав, що наша історія – це наш фундамент національного буття, без якого не буде майбутнього. Його теж необхідно відвойовувати. Інакше на чужому історичному фундаменті нам нав’яжуть чужу державу і поневолення. Це нагадування стає для нас уроком, який необхідно засвоїти.
Якщо ми хочемо перемогти, то власну державність маємо будувати не на московських міфах, а на власній історії. Тому, на противагу московському спотворенню, маємо запровадити День давньоукраїнської державності навіть не від подій 988 року, а якнайменше від подій 860 року – тобто першого міжнародного визнання Київської держави на дипломатичному рівні та початку її християнізації.
Ця ініціатива тепер є ще більш актуальною, аніж в 2010 році.
День Володимирового Хрещення Русі і День української державності – це різні події і різні дати, які не варто змішувати. Якщо хрещення князя Володимира Великого сталося в 988–989 роках, то дипломатичне визнання Київської держави – в 860 році, тобто майже на 130 років раніше.
Наступного року сповнюється вже 1165 років нашій державності. То може варто, нарешті, повернутись до нашої історії без московських імперських міфологем та відзначити початки власної державності?
Всіх, кому не байдуже, прошу підтримати цю ідею, щоб разом зробити це.
Сергій Шумило – директор Міжнародного інституту афонської спадщини, науковий співробітник Інституту історії України НАН України, запрошений дослідник кафедри історії, релігії та теології Ексетерського університету (Великобританія).
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
