Інеса Гаврик
ПРАГА – У Чехії відбувся вже сьомий фестиваль українського кіно. Протягом тижня в Празі та Брно прихильники українського кінематографа мали можливість переглянути найновіші українські фільми, серед яких: «Мирні люди», «Будинок Слово», «Ла Палісіада», «Редакція», «Ти – космос» та «Киснева станція». Крім того, у програмі були представлені короткометражні стрічки «Голос Вікторії: щоденник викраденої вчительки» та «Укорінення: національні громади та корінні народи України».
З моменту свого заснування у 2017 році фестиваль проводиться за підтримки посольства України в Чехії та громадської організації «Рута», якою керує празька україністка Ленка Віхова. Цього року основним партнером заходу стала Британська рада в Чеській Республіці.
«Кожного року ми вибираємо фільми за тими самими критеріями. Слідкуємо за новими стрічками, міжнародними кінофестивалями і складаємо список фільмів, які б могли підходити нам як з мистецького, так і з інформаційного боку. І так, щоб більшість із них була зрозуміла як українському, так і чеському глядачеві», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода організаторка фестивалю Ленка Віхова.
Цьогорічний фестиваль відкрив документальний фільм «Мирні люди» режисерки Оксани Карпович, прем’єра якого відбулася на Берліналі, де стрічка отримала Спеціальну нагороду екуменічного журі. У стрічці показані наслідки бойових дій на котрі накладені аудіодоріжки перехоплених приватних телефонних розмов російських військових.
«Такі фільми, як «Мирні люди», діють, мабуть, найсильніше. Всі розуміють, про що мова, і всі знають, що там нема вигадок, що це не фікції, бо це документ», – сказала Ленка Віхова.
Росія намагається нас знищити, але ми, навпаки, відновлюємося та розвиваємо кінематографію як символ нашого спротиву
На відкритті фестивалю був присутній посол України Сергій Зварич, який підкреслив вагомість українського кіно під час війни та його показ у країнах Європи.
«У час російської агресії українські фільми – це не просто мистецтво. Це голос правди, мужності й надії. Це наш культурний фронт, наша зброя проти брехні й ненависті, що приніс у наш дім так званий «русский мир». Росія намагається нас знищити, але ми, навпаки, відновлюємося та розвиваємо кінематографію як символ нашого спротиву», – зазначив посол.
Другий день фестивалю відкрила історична драма «Будинок Слово», квитки на яку були викуплені вже за кілька днів до його показу. У фільмі покладена реальна історія про письменників та поетів «Розстріляного відродження». Яких зібрали під одним дахом щоб змусити працювати на комуністичну владу.
Того ж дня відбувся показ історичного детективу «Ла Палісіада» режисера Філіпа Сотниченка, який представлятиме Україну на премії «Оскар» у 2025 році. Фільм переносить глядача в події України 1996 року, зосереджуючись на розслідуванні вбивства. Хоча детективам вдалося швидко розкрити злочин, після перегляду було помітно, що у глядачів залишилося ще багато питань.
Третій день фестивалю був ознаменований показом фільму «Редакція», на який приїхала одна з головних героїнь – Рима Зюбіна. Акторка поділилася драматичною історією створення стрічки та викликами, з якими зіткнулася команда під час зйомок.
Сцени, які мали бути зняті у 2022 році, були створені у 2023-му, але вже під Братиславою
«Фільм має дуже драматичну історію, адже ми знімали його у 2021 році в Херсонській області. За сценарієм, ми мали дочекатися весни, а в квітні продовжити фінальні сцени. Але у 2022 році в квітні Херсонська область і місто Херсон вже були окуповані. Навіть після звільнення Херсону і частини Херсонської області ми не мали можливості знімати, тому що територія замінована і постійно обстрілюється», – розповіла Зюбіна.
Вона зазначила, що завдяки підтримці друзів із-за кордону та копродукції з чеськими, словацькими та німецькими партнерами, команді вдалося завершити фільм. «Сцени, які мали бути зняті у 2022 році, були створені у 2023-му, але вже під Братиславою», – додала акторка.
Рима Зюбіна зазначила, що Василь Кухарський у цьому фільмі зіграв свою останню роль. З перших днів повномаштабного вторгнення Василь пішов добровольцем на фронт і загинув.
Фільм також присвячено Віктору Ониську, який відповідав за монтаж стрічки. «Василь був не просто режисером монтажу, а людиною, яка завжди була присутня на знімальному майданчику. Він відігравав важливу роль у нашій команді», – зізналася Рима.
Глядачі мали змогу також побачити тему війни на сході України у фільмі «Клондайк», знятий режисеркою Мариною Ер Горбач.
П’ятий день фестивалю українського кіно в Чехії був присвячений показу документального фільму «Голос Вікторії: щоденник викраденої вчительки». Ця стрічка розповідає про Вікторію Андрушу — вчительку математики з Броварів, яка пережила російський полон. На показі була присутня Анна Чабаненко з Центру громадських свобод.
Її мужність полягала в тому, що вона, по суті, постійно розмовляла з ними українською мовою
«Сама Вікторія була дуже специфічною в тому плані, що вона поводилася неймовірно мужньо. У таких умовах її мужність полягала в тому, що вона, по суті, постійно розмовляла з ними українською мовою, хоча більшість людей від страху, зрозуміло, переходять на російську», – зазначила Анна.
Фільм «Голос Вікторії» висвітлює не лише особисту історію Вікторії, але й ширший контекст воєнних злочинів та викрадення цивільних осіб. Згідно з Женевськими конвенціями, цивільні особи не можуть бути заарештовані або викрадені. Міжнародне гуманітарне право не допускає такого поняття, як цивільний військовополонений.
«Насправді Росія не повинна цього робити, але вона маніпулює цим, фактично збільшуючи свій обмінний фонд, тобто Росія використовує їх як заручників і намагається обміняти їх на своїх солдатів», – стверджує Анна
Станом на сьогоднішній день Центр громадських свобод налічує приблизно 7 тисяч цивільних полонених.
Про знищення та депортацію національних меншин радянською владою розповів фільм «Укорінення» від організації «Пост-Белум Україна».
Прийти на український фільм не те саме, що на французький
Глядачі не обійшлися і без посмішок. Однією з таких є трагікомічна фантастика «Ти – космос», яка забрала головну нагороду в Страсбурзі.
Завершила фестиваль біографічна драма Івана Тимченка «Киснева станція». Драма розповідає правдиву історію Мустафи Джемілєва, ключової фігури сучасної історії та борця за права кримських татар.
Ленка Віхова наголосила: «Прийти на український фільм – не те саме, що на французький. Люди завжди цього трохи бояться, бо знають, що це пов’язано завжди з травмами та важким досвідом».
