Як Росія використовує музейні заклади на окупованих територіях для поширення своїх наративів? Навіщо у школах в окупації створюють музеї так званої «СВО»? Чим це може бути небезпечно для дітей, і до яких наслідків призвести? Про це в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
Росія продовжує розширювати мережу пропагандистських музеїв на окупованих територіях. Зокрема, наразі триває розбудова музеїв так званої «СВО» («Спеціальна військова операція» – так влада РФ називає масштабне вторгнення до України) у захоплених школах, повідомляє Центр національного спротиву. За даними підпілля, такі музеї окупаційна влада планує створити в кожній школі та у кожному селі.
Відповідальними за функціонування таких музеїв є фахівці, які співпрацюють з окупаційною владою при школах чи при осередках так званих адміністрацій. Експонати передають російські підрозділи при участі «військкорів», на яких покладені відповідні обов’язки.
Представники окупаційної влади час від часу повідомляють про різноманітні акції, які проводяться у місцевих музеях та навчальних закладах. Призначений Кремлем керувати окупованою частиною Херсонщини Володимир Сальдо у квітні розповідав, що цього року відбуваються змагання музейних колективів шкіл, присвячені російським військовим, які загинули на війні. За словами Сальдо, конкурс проводила партія «Єдина Росія».
«Радянська практика»
Історик із Херсону, науковий співробітник Національного військово-історичного музею України Євгеній Шатілов розповів «Новинам Приазов’я», що створюючи в школах музеї так званої «СВО», Росія використовує радянську практику, яку реалізували після Другої світової війни.
«Це дуже схоже на концепцію музеїв слави, які масово створювалися на території Радянського Союзу в 1960–1970-х роках після поступового утвердження культу перемоги, яке відбулося після 1965 року. І мені здається, що просто до цієї практики повертаються вже в сучасних реаліях. Тоді в кожній школі створювалися оці куточки бойової слави, де ілюстрували інформацію про певних ветеранів, вихідців з цієї території, або ті, хто навіть вчився там, які воювали. Так велася «виховна робота», це фактично пропагандистська робота, так досягали того, що школярі масово були включені у цей дискурс», – пояснює він.
Зараз в окупаційної влади можуть виникати складнощі з тим, щоби прославляти у таких музеях місцевих жителів, які загинули на війні і які мали б авторитет серед людей, каже історик.
«Насправді дуже важко знайти тих, кого можна було прирівняти до героїв. Тому що абстрактну людину, колаборанта якогось чи зрадника знайти не складно. А питання, щоб ця людина дійсно викликала повагу у місцевих мешканців. Це значно складніше. І другий момент, коли в Радянському Союзі створювалися оці кімнати слави, музеї слави, в школах з тих подій пройшло 20 і більше років. Зараз вони фактично створюються по-свіжому, тобто буквально трошки більше від двох років пройшло після окупації цих територій, ще ведуться бойові дії, є прильоти, є певні операції військові. Тут люди будуть образи всіх музеїв, позиції з тих музеїв поєднувати з дійсністю. Легко говорити про абстрактного радянського солдата Другої світової війни, яка відбулася 20 і більше років тому. Дуже складно говорити абстрактно про цього так званого героя «СВО», – зауважив історик.
«Вплив на свідомість школярів»
Втім, Росія навмисно намагається впливати на свідомість школярів, поєднуючи різні види тиску, каже Шатілов. Для цього окупанти поєднують це з цими військово-патріотичними таборами, тематичними акціями, пропагандою, яку активно транслюють через російські медіа в окупації.
«Ефект тут може цілком вийти. І дійсно не в цього покоління, умовно не в цих людей, але якщо триває війна, бойові дії і звільнення територій затягнуться, то за кілька років ми побачимо те, що сталося на тимчасово окупованих територіях Луганської, Донецької області. Ми можемо отримати дітей, які дійсно будуть, можливо, серйозно говорити про ці події, з російської точки зору, з російського наративу. Це дуже важливе питання», – наголосив він.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Школи не для освіти, а перевиховання»
Директорка однієї зі шкіл Мелітополя, яка виїхала на підконтрольну владі України територію, але просить не називати її імʼя та прізвище з міркувань безпеки, розповіла «Новинам Приазовʼя», що Росія використовує школи в окупованих регіонах не для освіти дітей, а для їхнього перевиховання.
Змушують школярів прямо на уроках писати листи солдатам окупаційних військ
«Ці уроки мужності, які впроваджуються в закладах освіти в окупації, вони вважаються надважливими. Тому що одразу після цього, якщо дитина не відвідала цей захід, бувають розмови з батьками, щоб виявити причину відсутності. Щоб не втратити цей напрям і метод промивання мізків. Вони дуже суворо контролюють школярів і просувають свою пропаганду через низку організацій. Всі знають такі назви як «Рух перших». Це та організація, яка є такою своєрідною копією піонерського руху Радянського Союзу. Вони організовують зустрічі з «героями» «СВО». Вони змушують школярів прямо на уроках писати листи солдатам окупаційних військ, брати участь у заходах, які «демонструють велич Росії», – каже викладачка.
Популяризація війни
Вчителька каже, під час виховних заходів з дітьми розмовляють, використовуючи наративи російської пропаганди. Є два спрямування таких виховних заходів – «Розмови про важливе» і «Все для перемоги».
«Розмови про важливе» необхідні для того, щоб навчити дітей правильно говорити про «спецоперацію», про те, як їх вдало «рятують» від залежності від НАТО, від ядерної війни. А от напрям «Все для перемоги» завжди був присвячений Другій світовій війні. Там обговорюються такі теми, як війна і діти, піонери-герої, міста-герої, мужні воїни. Обов’язково розповідаються історії, в яких є інформація про катування, концтабори», – зауважила вона.
Одним із напрямків промивання мізків є навчальна література, каже співрозмовниця. Половина матеріалів підручника з літератури – це твори про війну та про велич російського народу, розповідає вчителька.
Ще один метод, який використовують у школах на окупованих територіях для перевиховання дітей – це повернення до свят та заходів Радянського Союзу, каже освітянка.
Жоден подібний захід не проводять без запрошення російських військових, які розповідають дітям про свою участь у війні. Також просувається такий проєкт як «Навігатори дитинства». Є факти примусового вступу дітей до лав такої організації, як «Орлята Росії».
«Один із напрямків, це коли дітей на окупованих територіях залучають до заходів військово-патріотичного спрямування, наприклад, «Зарниці». Їх вивозять за місто, їм пропонують активності не на відпочинок, а фактично на підготовку до участі у бойових діях. Завжди на фотографіях із цих заходів діти у військовій формі», – зазначила вона.
Окуповані музеї – осередки пропаганди
Голова Запорізького обласного центру громадської організації «УТОПІК» Валерій Стойчев розповів «Новинам Приазов’я», що музеї, що розташовані на окупованій частині регіону, Росія також перетворила на осередки своєї пропаганди.
«Були окуповані краєзнавчі музеї Запорізької області – Мелітопольський, Бердянський. Також з перших місяців окупації було поновлено в громадах так звані районні музеї й звернута увага щодо запуску шкільних музеїв, пов’язаних з історією нашого краю. Так звані шкільні та народні музеї при Домах культури. Акцент був на вивчення історії нашого краю імперського часу, так званої історії Новоросії, дореволюційного періоду, а також про період Другої світової війни в рамках тогочасної так званої «великої вітчизняної війни», – каже він.
До заходів у цих музеях долучають, як правило, військових з окупованих частин Донецької, Луганської областей або з Росії, повідомив дослідник. Все частіше до регіону переїжджають родичі загиблих російських загарбників, які насаджують наративи про «звільнення» українських територій.
«У Мелітополі вже створений такий музей – «звільнення території Запорізької області», де презентуються отакі наративи для дорослих і при чому приїжджають матері от тих, хто загинув на території Запорізької області, на території України, і вони розповідають як вони виростили цю особу, яка тут загинула. Але ж ми ж розуміємо, це окупант, який загинув в окопах на запорізькій та українській землі», – зазначив дослідник.
Він підтвердив, що особливу увагу Росія в окупації приділяє роботі з молоддю, якій дуже агресивно насаджуються класичні радянські погляди та вишкіл – бути готовим стати на захист РФ.
«Ми, на жаль, уже маємо такий досвід з громадянами у Криму, яких так виховують вже 10 років. Зараз бачимо вишкіл на території окупованих частин Луганської й Донецької областей. І ми бачимо, на жаль, навіть серед полонених жителів окупованих територій України цей вишкіл, тобто їм вдовбали цю псевдоісторію і вони є вже носіями цього «руського миру», – підкреслив Стойчев.
«Інструмент для зміни мислення»
Історик із Криму, провідний науковий співробітник Музею Голодомору Андрій Іванець зазначив, що «Росія веде проти України агресивну війну, метою якої є знищення української нації й української ідентичності».
На його думку, одна з головних проблем для окупантів на захоплених територіях – це українська молодь, яка не знає і не має радянського досвіду, оскільки виросла в умовах незалежної України.
«З цією проблемою окупанти зіткнулися ще в Криму і вони вклали величезні кошти й зусилля, щоб індоктринувати кримську молодь російською шовіністичною ідеологією. І тепер цей досвід переноситься на нещодавно захоплені, тимчасово окуповані території», – зазначив історик.
Це частина геноцидних дій зі стирання саме української ідентичності на тимчасово окупованих територіях України
Також Росія зацікавлена виховувати дітей на окупованих територіях для того, щоб вони з часом поповнювали лави російської армії, каже Іванець.
«І от музеї СВО – це один з інструментів, який має змінити мислення дітей, витіснити українську ідентичність, нав’язати їм агресивний варіант чужої російської ідентичності. Ці дії можна розглядати не просто як воєнний злочин, а навіть в широкому контексті як частина геноцидних дій зі стирання саме української ідентичності на тимчасово окупованих територіях України», – пояснює він.
«Непросте завдання» після окупації
Усунути тривалий вплив російської пропаганди на окупованих територіях після їхнього звільнення буде непростим завданням для України, додав Іванець. За його словами, на тих територіях, які перебувають відносно короткий час під впливом окупантів, ця ситуація вирішується доволі просто – коли повернуться українські освітні програми, буде проводитися відповідна інформаційна робота.
Формується людина авторитарного типу, яку привчають до насильства, до ненависті до всього українського
«Набагато складніше на тих окупованих територіях, де вже 10 років панує окупаційний режим, і де в агресивній манері нав’язуються такі брутальні антиукраїнські, антизахідні, антидемократичні погляди. Взагалі формується людина авторитарного типу – нетерпима, яку привчають до насильства, до ненависті до всього українського. Звісно що і на тих територіях які давно окуповані, є велика кількість людей, які очікують на повернення України. Але все-таки ми не можемо недооцінювати пропагандистський репресивний вплив. Це буде завдання на довгий період. І для цього мають бути задіяні різні заходи – освітні, культурницькі, обміни дітьми для поїздок по різних регіонах України. Це велике комплексне завдання і навіть у двох словах описати всі заходи, які потрібні, важко, оскільки проблема серйозна і глибока», – наголосив він.
- Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого 2022 року.
- В Росії заперечували, що ведуть проти України загарбницьку війну і назвали це «спеціальною операцію». Також російська влада заперечує, що скоює злочини проти цивільних жителів України.
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.
