Новий документальний фільм Олега Сенцова «Реал» презентували на міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах (Чехія). Цю стрічку Сенцов зафільмував випадково, увімкнувши тактичну камеру у себе на шоломі під час бою на Півдні України минулого літа. Він триває 90 хвилин і не має жодної монтажної склейки.
«Ми хотіли показати правдиву війну. Вона саме така», – пояснює Сенцов.
Радіо Свобода зустрілось із режисером і оборонцем України перед прем’єрою. Олег Сенцов розповів про те, як це – іти на штурм і втрачати побратимів. Він має свій погляд на те, коли закінчиться війна, чого варто очікувати від Заходу, а також на перспективи демобілізації для тих, хто воює вже третій рік без перерви.
– Розкажіть про операцію «Реал». Про що фільм, що зафіксовано?
– Ну, це не операція. Це було рік тому, коли був наш «великий» контрнаступ, який, всі знають чим закінчився, на жаль. Не тим, на що всі сподівалися. І це був один із днів, довгих днів наступу. Кожен день ми наступали, намагалися. І це була одна зі спроб прориву на два кілометри для захоплення позиції «Реал».
І це був дуже важкий бій. Наша бригада зазнала великих втрат. Переважно з моєї роти, і з іншої роти хлопці загинули. Багато було поранених, психологічно дуже важко було, багато було необстріляних бійців.
Це був дуже важкий бій. Наша бригада ви зазнала великих втрат. Переважно з моєї роти
І я був у головній групі, у [БМП] Bradley, яка їхала за танкове загородження. Ми заїхали на цю позицію, придушили вогнем ворожу піхоту, висадили свою піхоту, поїхали за новою порцією допомоги.
І поки ми поїхали, нашу Bradley трохи «натрьохсотило» (пошкодили – ред.).Треба було її полагодити, перезарядити і забрати людей. Ми через дві години поїхали назад. Там ситуація змінилася на набагато гіршу. Вони почали відрізати всі Bradley, що прибували. Там було мінне поле і коротка стежка. Вона була заблокована. І поки ми маневрували, намагалися якось її об’їхати, нас підбили.
Ми висипались і опинилися на іншій позиції – «Марсель». Я після висадки перевіряв свій шолом, чи на місці GoPro, чи не впала, бо там була така метушня. І цей момент камера увімкнулась і зняла ці півтори години відео випадково. На ньому немає самого бою, ми перебуваємо просто в траншеї і ведемо перемовини з піхотою на «Реалі», тому що я був єдиним командиром, у кого був прямий зв’язок. Тому що у штабів не добивала «радєйка», оскільки там був бугор.
І так вийшло, що я був на радіозв’язку майже 12 годин, і намагався координувати і допомагати цій піхоті, і тримати зв’язок з артилерією, штабом та аеророзвідкою. І от частина цієї роботи потрапила на відео, і ми
Хотілося показати обличчя цієї війни, яке не завжди буває геройським, не завжди буває таким правильним, організованим, але це правдива війна, от вона така.
вирішили це показати, тому що це все, що є про цей бій. І хотілося, по-перше, в пам’ять про людей, які там загинули, наші друзі, і взагалі показати обличчя цієї війни, яке не завжди буває геройським, не завжди буває таким правильним, організованим, але це правдива війна, от вона така.
– І у фільмі немає склейок, тобто все так, як було?
– Так, як було. Там майже півтори години просто відео, яке дивитися, можливо, комусь буде нудно, нецікаво. Особливо, глядачам за кордоном треба читати багато субтитрів, а українському – треба слухати все це, не одразу ти вникаєш у ситуацію. Тобто навіть військовий не одразу зрозуміє, що відбувається. Але подивившись увесь матеріал, ти вже розумієш, що це було, і починаєш занурюватись. Ми зрозуміли, що це цікаво, тому вирішили це випустити.
– Презентуючи фільм на західну аудиторію, якої реакції ви очікуєте? Чи зрозуміють?
– В Чехії достатньо нормальна наша підтримка, особливо зараз з новим президентом, і з боку Карловарського фестивалю, який є таким культурним локомотивом цієї історії. Вони мене підтримували, коли був у в’язниці, Україну підтримували завжди, і продовжують це робити. Тому це може дати поштовх, щоб знов привернути увагу до цієї війни. Тому що ми тут вже мали пару розмов з місцевими, які запитували, а у вас що там досі війна, у вас досі вбивають людей?
Тобто вони все одно живуть своїм життям. Треба постійно по це нагадувати, коли будь-який привод є. Одна справа – це просто якась зустріч, а інше – це відео і показ, це зовсім інший рівень уваги. За можливості, я це зробив.
– Ви в іншому коментарі казали, що ви не бачите, що війна закінчиться найближчим часом. Здається, ви сказали, що якщо за 10 років вона завершиться, ви будете щасливі, так? А в цьому контексті, що варто усвідомити українському суспільству?
– Треба перестати ховати голову в пісок. Розмови спочатку були про два-три тижні, потім два місяці, потім про два роки. Треба готуватися до війни на 10 років. Якщо будемо готові до війни на 10 років, а вона закінчиться раніше, значить, ми перемогли, все зробили правильно. Якщо ми будемо постійно жити, як ось-ось до кінця року війна закінчиться, ми ніколи не будемо планувати в довгу. Ми постійно будемо жити сьогоднішнім днем, який може не закінчитись нічим хорошим для нас.
І ситуація насправді вона не дуже хороша, якщо ви розумієте. Треба робити якісь зміни і розуміти, що ця війна важка, серйозна, вона на довго. Треба дійсно всім включатися, усвідомлювати, що всі чоловіки будуть служити. Треба робити демобілізацію, ротації, переводити на військові рейки країну, і вкладати гроші в оборону, в якісь виробництва, а не робити новий асфальт і стадіони. Це все може почекати.
– Ви згадали про демобілізацію, і ви служите вже третій рік від початку повномасштабного вторгнення. Чи ви поділяєте цей сентимент, який ми чуємо від військових, що дуже необхідна демобілізація вже зараз? І чи ви вважаєте, що вона може статися скоро?
– Я слово «сентимент» не зовсім розумію в цьому контексті. Це необхідність. Це дуже важко. Це важко фізично і це важко психологічно. Я на собі це відчуваю, і відчуваю по інших людях. Особливо тих, які працюють на «передку». А я працюю з людьми, які на передку, в штурмовій піхоті. Це одна із найскладніших робіт на війні. На війні всі роботи важливі, але є складні і дуже складні.
Штурмова піхота – це дуже складна робота.
І, дійсно, треба мати чіткий план. Три роки, я вважаю,– це найбільш справедливий термін для тих, хто вже відслужив. Наша влада чомусь думає, що всі побіжать з армії. Ні! Підуть ті, хто дійсно хоче відпочити. Я багато знаю людей, які демобілізувалися з певної причини. Кажуть, що хочуть відпочити, потім вибрати, можливо, іншу бригаду або ту ж бригаду, і через півроку-рік піти знову воювати. Тому що ми не можемо це закінчити, тому що ми просто вже не стягуємо. Це один момент.
А другий – це зупиняє нових людей. Люди не можуть йти в нікуди. Коли це була перша хвиля, ми брали автомати, хапали, бігли вперед, тому що вже не було часу читати Конституцію, як деякі там нам потім порадили.
І зараз це зупиняє нових людей. Люди повинні знати, що вони зупиняють своє життя на два-три роки, йдуть в армію, відслужать, зроблять своє, і потім будуть жити спокійно далі. Або залишаться, якщо хочуть, або повернуться через певний термін.
Ми повинні зробити це, як Ізраїль: всі військовозобов’язані, всі служать. Якщо треба, у них швидко відбувається мобілізація, потім всі – по домах, і живе ця держава, вона не припиняє своє існування. І вони не кажуть, що вони до кінця року переможуть ті арабські країни, які є агресорами проти них. Ні, вони живуть так все життя, розумієте?
- На прем’єрі фільму «Реал» у Карлових Варах із Олегом Сенцовим зустрівся президент Чехії Петр Павел
- Олег Сенцов – український режисер, продюсер, сценарист, письменник, кримський громадський активіст «Автомайдану» і руху за єдину Україну. Був незаконно затриманий і ув’язнений у Криму російською окупаційною владою і засуджений за надуманими та сфальсифікованими звинуваченнями російським судом до 20 років суворого режиму. Неодноразово оголошував голодування.
- Під час перебування у російській неволі Олега Сенцова нагородили державними нагородами України: Орденом за мужність I і III другого ступеня, Національною премією Шевченко. Крім цих досягнень, Сенцов був удостоєний 11 інших міжнародних премій і нагород, серед них – Премія Сахарова «За свободу думки».
- Сенцов відбував ув’язнення в російській колонії Лабитнангі Ямало-Ненецького автономного округу ( у цій колонії пізніше утримували і Олексія Навального, там він загинув). Сенцов провів у неволі 5 років і був звільнений під тиском світової громадськості.
