Унікальні українські орнаменти можна побачити у Дніпрі на виставці «Всесвіт на вістрі голки». Це репліки таборових вишивок українських дисидитенток-політкаторжанок, а також вишиті речі з колекції та авторські роботи громадської діячки й майстрині Людмили Огнєвої. Вона народилася на Волині, а більшу частину життя прожила на Донеччині, і кілька десятиліть збирала, відновлювала та популяризувала українську вишивку на сході України. Це зібрання особливо цінне зараз, під час російсько-української війни, кажуть організатори, адже спростовують міфи російської пропаганди про неукраїнський Донбас.
Радіо Свобода переповідає кілька вражаючих історій створення деяких вишивок, представлених на виставці.
Ольга Басараб, Ірина Калинець, Ірина Сеник, Надія Світлична й Стефанія Шабатура. Вишивки, створені в неволі п’ятьма українськими жінками-політв’язнями радянських таборів, відтворила майстриня-переселенка з Донецька Людмила Огнєва (1936–2022). Експонати були вивезені сподвижницями Огнєвої з регіону, значна частина якого зараз є зоною бойових дій, розповідає її учениця Світлана Кравченко.
Серед робіт, представлених на виставці, – панно, ікони, мініатюри, книжкові закладинки, вишиті подарунки для дітей. Усі вони, на відміну від оригінальних, таборових, – виконані на сучасному полотні сучасними нитками й інструментами.
Ось такі оригінальні роботи – закладинки й різдвяне панно у вигляді хреста – свого часу вишили за гратами шістдесятниці – публіцистка Надія Світлична (1936-2006) та художниця Стефанія Шабатура (1938-2014).
У таборах вишивали без голок і ниток
Інструментом слугувала не голка, а риб’яча кістка, розповідає Світлана Кравченко.
«Не можна було мати голку, не можна було вишивати в таборах, і тому жінки вишивали в туалеті, десь біля вікна, дуже швидко. Нитки для вишивки висмикували з власного одягу, з хусток, тканину брали з клаптиків роби, яку шили. Чимало жінок важко працювали за гратами, зокрема шили роби для ув’язнених.
Закладинки й панно були вишиті на таких клаптиках. За гратами відзначали найбільші християнські свята, Різдво та Великдень, хоч це й було заборонено. Зокрема, Надія Світлична вишила різдвяний хрест саме до свята», – розповідає вона.
Вишивка за ґратами була елементом спротиву, констатує Світлана Кравченко. Зокрема, Надія Світлична разом з іншими жінками брала участь у голодівках спротиву. Так вони, зокрема, виборювали право носити на одязі не бірки з номерами, а вишиті елементи.
«Це вже давало можливість людині почуватися людиною, а не номером», – говорить Кравченко.
Ще одна родзинка виставки – роботи, створені за схемами дисидентки Ірини Сеник (1926-2009), української поетеси, членкиня ОУН, діячки Української Гельсінської групи (УГГ).
«Є книга, видана дуже маленьким накладом, – схеми, які Ірина Сеник розробляла в тюрмі, а вийшовши на волю, зібрала в книгу. Зокрема, була абетка. На кожну літеру вона вишивала не лише саму літеру, а й якусь афористичну фразу чи цитату з молитовника», – зазначила Світлана Кравченко.
Політкаторжанки вишивали не лише для того, аби прикрасити своє життя, а й на подарунок. З-за ґрат, зокрема, передавали додому вишиті сувеніри дітям.
«Це було тепло мами, це був оберіг, навіть не можна сказати словами, що це означало для мами й для дитини»
«Присвяти» й авторські роботи Огнєвої
На виставці в Дніпрі представлені й авторські роботи Людмили Огнєвої.
Одна з мініатюр присвячена християнському символу – пелікану.
«За легендою. Була велика посуха, і пеліканісі, яка мала пташат, не було чим їх годувати. Тоді вона розірвала груди й напоїла їх своєю кров’ю і нагодувала своїм м’ясом. Це символ жертовності.
Деяка паралель у мене є й із самою Людмилою Огнєвою: все своє життя вона присвятила Україні, українській Донеччині. Вона сказала: «На Донеччині українська культура є, і ми її не відроджуємо, ми її стверджуємо, бо вона завжди там була», – розповідає Світлана Кравченко.
Також в експозиції є роботи, створені Огнєвою за мотивами вишитого одягу відомих українців. Ці твори вона сама називала «присвятами».
«Таких «присвят» Людмила Огнєва вишила понад двісті, починаючи з Гетьманської доби – аж до героїв Небесної сотні, до бійців добровольчих батальйонів. З одягу, в якому вона бачила цю людину, вона брала зразок – створювала схему й вишивала»
Жіночі строї з колекції
Доповнюють експозицію українські жіночі строї Донеччини, зокрема костюм незаміжньої дівчини з Бахмута.
Давня сорочка з червоними квітами потрапила до Людмили Огнєвої дивовижним чином – 2016 року її передали з окупації.
«Одна з жінок дізналася про діяльність нашої майстерні «Оберіг», побачивши відео у YouTube, через блокпости із окупованої Макіївки передала сорочку Людмилі Огнєвій. Приблизно так виглядав стрій дівчини з Макіївки – ми відтворили його за давніми фотографіями. Але цей стрій також нагадує про те, що в Макіївці навіть через десять років окупації є люди, які чекають повернення в Україну, що Донбас – це українська земля»
Щодо весільного вбрання – воно також з Бахмута, хоч і зібране з різних родинних скринь.
«Ми називаємо цей стрій – «бахмутська наречена». Сорочка – 1924-го року в цій сорочці в Бахмуті виходила заміж одна місцева жінка. Фартух – це частина посагу, який готувала інша жінка, коли виходила заміж також у Бахмуті. Хустка – у нас в майстерні є жінка, Лариса Комісарова, це хустка її мами. Саме цією хусткою свекруха пов’язувала її матір, коли та виходила заміж в Бахмуті. Отож стрій вийшов дуже гармонійний, красивий, хоч і зібраних з різних родин», – пояснила майстриня.
Вишивка – це те, що дозволяло зберегти свою ідентичність
Виставку, яку зараз показують у Дніпрі, вперше презентували 2010 року на Донеччині. Організатори кажуть: ненав’язливо, в цікавій формі тоді розповідали відвідувачам про вишивку як елемент спротиву поневоленню нації та про український Донбас.
«Вишивка – це те, що дозволяло зберегти свою ідентичність, свої переконання, не зламатися», – сказав історик, в.о. директора Музею спротиву Голодомору Олександр Сухомлин.
- Виставку «Всесвіт на вістрі голки» в Дніпрі організоввали Музей Голокосту та Музей спротиву Голодомору.
- Її розгорнули в будівлі обласної наукової універсальної бібліотеки.
- Триватиме – впродовж місяця.
