“Артисти-зрадники свідомо продали душу дияволу. Ніхто за горло їх не тримає”, – співак Tom Soda

У Вікіпедії вказане твоє справжнє імʼя та прізвище — Артем Карпенко. Розкажи, чому вибрав для себе псевдонім? 

Свій творчий шлях я розпочав під справжнім іменем — брав участь у талант-шоу. Але коли вже переїхав до Києва, ми з однодумцями відкрили музичний production. Молоді й зелені, ми тоді ще не мали клієнтів, зате в нас було багато амбіцій. Сиділи на кухні, перебирали якісь цікаві предмети, що нас оточують й шукали назву. Так і виникла Soda Music. Я вирішив бути кейсом нашого production і запропонував до цієї назви додати скорочену версію свого імені Артем, тож так з’явився проєкт Tom Soda, який робив англомовну музику. Ми записали цілий альбом, хоча й не видали його. До речі, з однією з пісень я подавався на Національний відбір Євробачення 2017 року. Позиціював себе як український артист, націлений на закордонну аудиторію, щоб показати, що в Україні створюється якісна музика світового рівня. 

У твоїй творчості доволі велика кількість каверів. Це такий спосіб примірити на себе чужий успіх?

Звісно, коли тебе ще ніхто не знає, кавер — це непоганий спосіб заявити про себе і знайти свою аудиторію. Коли ми записали кавер на пісню Макса Барських “Небо”, то за короткий період вже мали сотню тисяч прослуховувань. Мені завжди хочеться щось додати у композицію, подати вже звичну пісню у новій інтерпретації. Тоді, на старті кар’єри, мені було дуже приємно, коли Юлія Саніна репостнула мій кавер на пісню Makeup і сказала: “Це класно”.

Після 2014 року ти відкрито співпрацював з російським шоубізнесом, створювали та видавали російськомовні пісні. Чи відчуваєш за це відповідальність?

Дійсно, багато хто з наших артистів співпрацював з росіянами, і я також відчуваю за це відповідальність. Ще до 24 лютого 2022-го ми вели комунікацію з московським лейблом Archer music щодо співпраці та авторства пісень. Він же співпрацював і з Alekseev, а у РФ з Бузовою, Біланом. Вже після того, як у 2019-му я відвідав Попасну в Донецькій області, моє життя розділилося на “до” і “після”. Коли ми поверталися додому, то ледь не загинули. Тоді я твердо вирішив, що більше не матиму справ із російським шоубізом. 

Що думаєш з приводу Філіпа Кіркорова, який приїхав до окупантів у Горлівку і не посоромився при цьому заспівати пісню Ірини Білик? 

Я зараз не слідкую за їхнім шоубізом. Це цинічно! Ну що ж, мене такий вчинок не дивує. Чого ще можна очікувати від людини, яка зреклася свого кохання, свого “я”, і живе в країні, де абсолютно не приймають таких, як він? Кіркоров абсолютно не відчуває реальності й керується, швидше за все, тільки фінансовою вигодою.  

Лоліта, Джиган, Доліна, Королева та інші уродженці України… Чому, на твою думку, вони наразі публічно підтримують війну проти нас?

Я на 100% впевнений, що це комерційна історія, і причина тут — гроші. Гадаю, в цьому є відповідальність сімей цих артистів, в яких не навчили своїх дітей любити батьківщину, цінувати її. У них у головах і досі “совок”. До прикладу, Ані Лорак, яка зараз хоче отримати російське громадянство, зростала і формувалася під впливом “великої радянської культури”. Вочевидь, захотіла стати “народною артисткою всього СНД”. Для таких людей не існує жодних кордонів і моральних принципів.  

Чи дійсно Кремль “тримає за горло” артистів? 

Я впевнений, що в артиста завжди є вибір — продаватися цій системі чи ні. Це зірки першого ешелону, і вони вже заробили собі певний капітал, щоб безтурботно жити. І те, що відбувається зараз, це не про те, що їх “тримають за горло”. Вони свідомо продали душу дияволу. 

Треба розуміти, що 90% російського шоубізнесу до повномасштабної війни робило контент в Україні. Весь український продакшн працював на 90% на російський ринок. Це і написання пісень, зйомки кліпів, фотосесії. Артісторія в Україні була дешева і якісна, тому вони часто сюди їздили. Серед таких артистів Аніта Цой, Поліна Гагаріна, Сергій Лазарєв, Філіп Кіркоров, Микола Басков та багато інших з тих, хто перетворився на огидних пропагандистів.  

Ти брав участь у відборі на російську “Фабрику зірок”. Розкажи про цей досвід. 

Коли мені відмовили в кастингу онлайн, я автобусом вирушив до Москви. Це був 2016 рік. Провів там один день. Зрозумів, що це не моє. За день я почув, напевно, разів 100: “А ви з України? Ой, ви такіє бєднєнькіє”, “ви такіє нещаснєнькіє”, “ми так вам сочувствуєм”. 

На тебе дивляться як у тераріумі якомусь і сприймають немов тваринку. Так, наче ти приїхав порозважати людей, які на якомусь іншому щаблі еволюції. Москва дуже вражає совковою ментальністю. Зрештою, я там не побачив своїх перспектив. Їм потрібна була людина, на якій вони відіграють всю цю “повістку”, а я не хочу бути Ані Лорак чи Лободою, щоб вони мною затуляли оцю дірку — український співак на російській сцені. 

Не секрет, що ти співпрацюєш з благодійними організаціями, даєш концерти на підтримку військових. Чи для всіх артистів волонтерство йде від серця? Це не може бути банальним способом піару й заробітку? 

Волонтерство має бути волонтерством. Якщо говорити про благодійні концерти, вони завжди мають якусь конкретну мету, конкретну суму. Звісно, мають бути пояснення, куди ці кошти будуть спрямовані. І таких дзвінків я отримував десятки за ці два роки. Але так, інколи на благодійності не гребуть заробити. На своєму досвіді можу сказати, що ми запрошували ведучих першого ешелону на один із благодійних заходів, то один із них запросив гонорар у 6000 євро! І такі історії не поодинокі. 

Я вибірково ставлюся до участі у “благодійних” заходах і часто відхилюю пропозиції “на щось збираємо”, бо нерідко це не має мети допомогти. Особисто моя благодійність не повʼязана з піаром. Ми з командою допомагаємо організаціям у пошуку донорів, запаковуємо їхні проєкти та висвітлюємо їхню діяльність. Звісно, я не можу не ділитися цією інформацією зі своїх соцмереж, адже першим дізнаюся про збори. Деякі матеріали взагалі сам обробляю, монтую та публікую. Як-от, приміром, наприклад нещодавній випадок із замурованими котами на Троєщині та притулком, де було повно загиблих тварин. Так само і зі зруйнованим житлом на Київщині. Я був майже в кожному такому дворі й памʼятаю майже кожну адресу, де ми працювали з фондом “За мирне небо”.

Ти маєш студію звукозапису. Це твоя фахова діяльність? Чому ти вирішив будувати цей бізнес саме під час війни? 

Я за фахом аудитор, економіст. Але б ніколи не наважився відкрити студію, якби не друг, який після 24 лютого 2022 року залишився без роботи, та якби не допомога, яку я отримав від держави. Невдовзі ми зрозуміли, що для українського шоубізнесу відкрилося друге дихання. І не помилилися, адже зараз українська культура продовжує активно розвиватися. 

Студія звукозапису — це перш за все підприємство, де важлива не тільки музика, а й маркетинг. Потрібні юристи, бухгалтери, менеджери. У роботі студії я взяв на себе функцію менеджера та продюсера проєктів. А вся професійна музична складова лягла на Віталія Поповича, з яким ми працюємо вже понад 10 років. 

Твоя студія має потужний старт. Як ти плануєш її розвивати в умовах кризи? 

Мені пощастило, що ми дружимо з порталом MUZVAR. У нас збіглися погляди на культуру, і ми вирішили спільно зробити такий культурний проєкт, як альбом колядок “РІЗДВАЙБ”, де зібрали найяскравіших артистів шоубізнесу — це alyona alyona, MamaRika, Ірина Білик, Оля Цибульська, Олена Тополя, Павло Зібров, SKYLERR, LELY45, ENLEO та інші. 

У майбутньому ми хочемо більше співпрацювати з молодими артистами. Я відчуваю, що в них мало підтримки, а від цього страждає якість українського контенту. Тому що є дуже талановиті автори й виконавці, але через низький рівень продакшну пісня не може набрати потрібні оберти й вийти в маси. Зараз ми працюємо над тим, щоб наша студія набула статусу повноцінного лейбла.

Як відомо, музична індустрія — це дороге задоволення:  зйомки кліпів, запис пісень потребують коштів. До того ж ви ще й відкрили студію, що вже встигла поставити рекорд України. Хто фінансує твої проєкти? Де ти береш на все це гроші? 

Я постійно вкладаю у справу, якою живу. Приміром, не купую собі дорогий брендовий одяг чи останній айфон, багато в чому собі відмовляю. Для мене важливіше купити стійку для мікрофона, ніж нові кросівки. 

Я підприємець, тож мало сплю. Подав заявку на участь у гранті на розвиток бізнесу. Склав бізнес-план та захистив його перед комісією. І отримав грант 150 000 грн, тож взяв офіційно на роботу свого друга. Сплачуючи податки, я повертаю цей грант. Звісно, це не покрило всіх витрат, і більшість техніки ми вже мали. Якусь нам доправили з обстріляного Харкова. Стіни ми фарбували з Віталиком власноруч, інженерні рішення нам допомагали втілювати друзі на вихідних. У нас вийшла душевна студія.

Ми маємо приклади артистів, які з перших днів повномасштабного вторгнення стали на оборону нашої держави добровольцями. Є і протилежні приклади, коли представники культурної спільноти перетворювалися на ухилянтів і втікачів. До якої категорії себе відносить Tom Soda? Чому не на фронті?

Коли розпочалася повномасштабна війна, було дуже страшно. Я тоді не наважився йти боронити країну, адже не маю бойової підготовки. Але з часом, коли мій дядько й двоюрідний брат пішли до ЗСУ, у мене кардинально змінилося ставлення до цього. Мені не приходила ще повістка, але якщо прийде — я не буду ухилянтом.

Мій друг служить у 5-й окремій штурмовій бригаді, я її підтримую, ми організовуємо збори. Намагаюся допомагати там, де можу бути корисним. Наразі це волонтерство і збори. Пишаюсь тим, що моя пісня “Особлива” нещодавно отримала почесну відзнаку від 129 окремого батальйону 112-ї окремої бригади. 

Ти присвятив кавер на пісню “Черемшина” своїй родині. Які у тебе стосунки з батьками?

Раніше у мене з батьками були складні стосунки. Ще за пів року до повномасштабного вторгнення ми дуже посварилися. У нас різні погляди на сім’ю, різне ставлення до дітей… Але з початком повномасштабного вторгнення все змінилося, з’явилися інші пріоритети, тому все налагодилося. Раніше дуже дратувало, коли батьки надзвонювали по 10 разів на день, а зараз для мене дуже важливо, щоб у них було якомога менше стресу. Тож, звісно, я приділяю їм більше часу, намагаюся більше допомогти й підтримати. Попросив Павла Зіброва привітати їх з річницею шлюбу, коли працювали над альбомом “РІЗДВАЙБ”. Вони дуже пишаються цим. 

У тебе досить романтична творчість. Якою ти бачиш власну сім’ю? І чи є в ній місце для дітей?

В мене є діти. Це мої пісні (сміється.) Після артиста залишається його музика і живе. Моє ДНК буде зберігатися в моїй творчості. Я з великою повагою ставлюся до молодих батьків, які от зараз наважилися на батьківство. Це дуже мотивовані й сміливі люди. Я не хотів би, щоб моя дитина зростала в умовах, що травмуватимуть психіку. Не хочу, щоб вона переховувалася в укриттях і не мала нормального дитинства.

Ти часто ділишся у соцмережах зборами на лікування онкохворих. Ця тема має для тебе особисте значення?

У мене мама й дружина брата свого часу долали рак. Але не можна сказати, що хвороба пішла назавжди, це було б безвідповідально. Те, що сталося, недивно. Я сам з Кременчука, і за 300 метрів від нашого будинку димить труба з усією таблицею Менделєєва. Для мене це дуже болісна тема, і вона особиста. Тому я закликаю всіх не забувати про перевірки у лікарів і проходити регулярний чекап організму.

Нещодавно на майданчиках з’явився кавер на пісню Михайла Хоми “Наречена”. Співак YAKTAK також виконав цю пісню і має мільйони переглядів. Офіційно в його виконанні вона так і не опублікована. То як взагалі це працює? І як молодим виконавцям бути з каверами в Україні?

В Україні взагалі питання авторського права і важливе, і складне, і актуальне. Я виконав кавер на пісню “Смерека” і офіційно придбав на неї права. У нас немає ніякої схеми, що допоможе людям взагалі зрозуміти, як це працює. У школах викладають правознавство, але ми абсолютно не знаємо, які маємо права, як і коли їх порушуємо.

Гадаю, треба почати надавати цінність інтелектуальній власності, тому що зараз все знецінено через війну. Це дуже велика робота, яку має проробити Міністерство культури. 

Чи думав ти на початку війни, що, можливо, доведеться попрощатися з творчістю назавжди та шукати інший заробіток?

Я розглядав такий варіант. Але навіть зараз я займаюся, так би мовити, агітаційною діяльністю. Адже, скажімо, інформаційна мобілізаційна кампанія провалилася через велику кількість негативу в соціальних мережах стосовно роботи ТЦК. 

Тож навіть у свою крайню пісню “Особлива” я вклав цю історію. Ми попросили у 5-й окремій штурмовій бригаді знайти добровольця, який хоче освідчитися своїй дівчині. Організували для них “пропозицію” і в такий спосіб підтримували моральний дух бійців. Хлопець приїхав з передової та освідчився дівчині в Києві. Тепер це відео вже має майже 1,5 млн переглядів на YouTube. Військові знімають тіктоки під цю пісню і це також підтримує їх морально.

Багато артистів зараз постали перед складним вибором щодо репертуару: дехто цілком переорієнтувався на пісні на воєнні теми, а хтось продовжує співати так, наче війни немає. Який твій вибір?

Музика не в нотах, а в тиші між ними. Тому тиша — це також музика.   Іноді доречно нічого не співати. Мені часто пишуть повідомлення на кшталт: “Дякую тобі за пісню, тому що я тримаюся, знаєш, як за останню волосинку, за любов до своєї коханої людини. Вона тримає мій дух”. Весела музика — для того, щоб повеселитися, класно провести час і на хвильку забути про реальність, в якій ми живемо. Адже все це впливає на психоемоційний стан людини.  

Яким ти бачиш майбутнє українського шоубізнесу в контексті сучасних воєнних викликів та пов’язаних із ними змін? 

Не знаю напевне, яким він буде, але я точно не хотів би, щоб він був таким, як раніше. Мені було дуже некомфортно тоді. Коли ти приходиш з українською піснею на радіо, а тобі: “Вибачте, в нас тут “Мокрая девочка”. Я б хотів, щоб український шоубіз став більш відповідальним. Адже не тільки попит формує пропозицію, а й навпаки. На мою думку, ті люди, які не визнали своїх помилок, мають відійти у небуття. Я зараз про артистів-зрадників. 

Кого з молодих українських виконавців ти слухаєш?

Етногурт YAGODY, Ламу, слухаю Олену Тополю, Averin x Chursanov, Cheev. Також дуже люблю “Очі в очі”. Останні, як на мене, зайняли ту нішу Artik & Asti, але вони роблять набагато крутіший продукт. Ще мені подобається ROXOLANA й KHAYAT. 

Чи можна в Україні постійно заробляти на одній пісні та як не стати автором одного хіта?

Якось, коли в мене на студії був Павло Зібров, ми з ним обговорювали це питання. І він сказав, що нічого поганого в тому, щоб стати артистом одного хіта, немає. Адже саме ця пісня і буде твоєю візитівкою, що вирізнятиме тебе з-поміж інших. Важливо знайти цей трек. Адже тебе так запам’ятають і завжди будуть любити. Попри величезну конкуренцію у серцях людей для тебе знайдеться місце. Я знаю багато артистів, які зараз збирають концерти, але в них поки що немає саме такої пісні.

Кажуть, що для популярності артисту-чоловіку потрібно залишатися неодруженим. Чи погоджуєшся із цим?

Все залежить від того меседжу, який ти несеш своїм продуктом. Якщо артист транслює об’єктивацію, сексуальність і тут більше йдеться про тіло, про візуал — то так. Якщо він робить у творчості акцент на людських взаєминах, то взагалі неважливо. Тут все залежить від стратегії, яку вибере продюсер, і на яку аудиторію розрахована творчість виконавця.  

Ти родом із Кременчука. Які твої мрії здійснилися у Києві, а які — ні?

Я щороку пригадую той день, коли я приїхав до Києва. Це було 12 лютого  2013 року. Згадую, як відчинилися двері тролейбуса, коли я вийшов на Оболоні зі своїми невеличкими валізками й пішов заселятися в якусь кімнату, яку орендував за 800 грн. І тоді я вже мав деякі плани на майбутнє. Зараз всі мої цілі, що колись були просто мріями, досягнуті. Я це дуже ціную і ставлю перед собою нові.

Чого чекати слухачам від тебе найближчим часом?

Усіх таємниць не розкриватиму, але у мене цього року вийде щонайменше три пісні. Слідкуйте за анонсами! Буде багато цікавого!