Влітку минулого року «Україна Інкогніта» вже розповідала про вражаючого хреста побаченого під час однієї із експедицій на старому цвинтарі села Іванківці, що біля Сатанова. Хрест вразив не лише віком – 1799 р. але й тим, шо поставили його на могилі донського козака, про що прямо згадано в епітафії:
- Могила дончака
«1799 год Августа 10 дня здѣ погрєбєнъ Р. Б. войска донскаго полку казачєго сулїна 7. Съ мѣдвѣдицы БЄРЄЗОВСКОЙ Ананій Артємиєвъ сынъ атамановскій».
Великі і малі літери тут такі ж як і на хресті.
Детальніше розібратися із цим незвичним для правобережної України похованнями вирішили волонтери проекту «Могили предків». Це партнерський проект ГО «Україна Інкогніта» та відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради.
«Ми звернулися за допомогою до відомого науковця кандидата історичних наук, доцента, співголови Подільського осередку Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського Андрія Дячка, – розповідає співголова проекту «Могили предків», керівник відділу культури Олег Федоров. – Чи не міг він, як знаний спеціаліст роботи із метричними книгами, зясувати якісь подробиці відносно цього дончака? Пан Андрій любязно погодився і знайшов дещо цікаве…»
Андрію Дячку вдалося знайти запис зроблений у метричній книзі церкви Преображення Господнього села Іванківці Сатанівські Проскурівського повіту, присвячений його смерті.
Зокрема читаємо:
“В августе 1799 года… С Дону реки Медведицы станицы Березовский козак Ананий Романов в селе Иванковцах умре, который был прежде смерти удостоин по христианскому закону исповеди и святаго причастия и погребен христианским обрядом, лет же ему было от роду 40.”
Що цікаво, якщо всі попередні та наступні записи зроблено дрібними літерами і каліграфічним почерком місцевого панотця, то тут маємо зовсім інший почерк та літери десь в 2,5 рази більші за інші.
На думку Андрія Дячка виходячи із розлогого змісту запис зроблено рукою людини, яка добре знала небіжчика. Вірогідного полкового священика.
Ще один цікавий факт. Як з’ясував Андрій Дячок, там ж маємо ще один запис, де знову згадується дончак:
«Станици Распопинской козак Архип Романов Войска Донського казачего полку Суленова умре, которий погребен христианским обрядом. Лет же ему било отроду 38».
Попри однакове прізвище Романов версія що небіжчики були родичами – маловірогідна. Швидше йдеться про однофамільців. Та й прізвище було досить поширене.
На жаль надгробка Архипа Романова поки знайти не поталанило.
«Ми найближчим часом спробуємо знайти надгробок того Архипа, – повідомив Олег Федоров. – за логікою він має бути поруч із вже відомим «донським» хрестом. Там є кілька повалених часом. Можливо один із них виявиться потрібним»
Показовий факт. Запис про смерть Архипа Романова зроблено вже рукою місцевого священика, а не полкового. Можна обережно припустити, що полковий панотець у першому випадку втрутився з причини високого статусу небіжчика, на який прямо вказано у епітафії: «сынъ атамановскій».
Знахідка цих поховань це ще й розкриття маловідомої сторінки Поділля. Бо про те, що новостворений кордон по Збручу наприкінці XVIII ст. охороняли донські козаки інформація поки не оприлюднювалася.
Олег Федоров звернув увагу на ще один факт:
«Зазвичай в метричних книгах завжди вказують на причину смерті, коли йдеться про відносно молодих людей, – каже краєзнавець. – А тут, у випадках з дончаками – тиша. Враховуючи, що обидвох поховали в серпні 1799 року з інтервалом у 20 днів, складається враження що їх просто убили. Якогось особливого протистояння між Петербургом і Віднем тоді не було. Контрабанда ще була безглуздою. Тож навряд чи то була сутичка на корддоні. Враховуючи з якою жорстокістю донські козаки ставилися до підкорених народів можна припустити, що вони загинули від рук місцевих жителів, які розправилися із кровожерливими зайдами»
