Італійська акторка українського походження Юлія Маярчук в ексклюзивному інтерв’ю УНІАН розповіла, як опинилась в Італії у 90-х, акторську кар’єру, вигадані романи та самоідентифікацію під час війни.
Історія успіху українки Юлії Маярчук, яка більше ніж 25 років живе в Італії, не нагадує казку про Попелюшку, якій допомогла добра фея. Дівчина – емігрантка з перших хвиль міграції в Європу. І вона, як кажуть, зробила себе сама – стала в Італії справжньою зіркою: Юлія грає в театрі, знімається в серіалах та кіно.
Все почалося в 1999 році, коли дівчина знялася в еротичній короткометражці “Солодкий сон”. Вже за рік відбувся її дебют у повному метрі – “Порушуючи заборони” – скандально відомий режисер Тінто Брас запросив дівчину на головну роль. У фільмографії українки – відомий серіал “Карабінери”, фільми “Італієць”, “Казка стриптиз-клуба” та багато інших…
Спочатку офіціантка і фотомодель, а тепер – муза відомого режисера еротичного кіно Тінто Брасса, популярна акторка, мама двох дочок, красуня і – головне – патріотка України.
Попри те, що росіяни роками намагались зробити її “своєю”, розповідаючи нісенітниці, що “вона народилась в радянському Миколаєві”, з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Юлія обрала чітку проукраїнську позицію. Навіть стала брати уроки української мови, щоб більше не спілкуватись російською з рідними – мамою та сестрами, які мешкають у Вінниці.
Про любов, яка змусила змінити країну, складнощі адаптації українки в Італії, роботу в кіно та самоідентифікацію після повномасштабного вторгнення росії в Україну Юлія Маярчук розповіла УНІАН.
Юліє, зараз мільйони українців змушені були тікати в Європу від війни. А ви, я так розумію, багато років тому поїхали в Італію, втікаючи від бідності?
Мені було 19 років. Я була молода дівчина. Мені хотілось емоцій. Я хотіла заробляти, бути незалежною жінкою. Працювала як бармен, як офіціантка, як фотомодель…
Познайомилась з моїм чоловіком, і моя любов мене повністю “затягла”. В Україні мене тоді нічого не тримало. Тому я захотіла побудувати своє життя тут.
Я читала, що з відомим режисером Тінто Брассом ви познайомилися якраз у кафе, коли працювали офіціанткою, а він у вас закохався. Так, принаймні, він розповідав у інтерв’ю…
Ні, все було не так (сміється). Він завжди любив вигадувати щось таке незвичайне. У мене вже був досвід телеведучої, мої фото вже були в агентстві, яке мене пропонувало на проби у його фільм (“Солодкий сон. Інтимні записки”). Я робила фото напівоголеною…
Зараз це всюди – в інстаграм та інших мережах, а тоді це не було так розповсюджено.
У мене завжди була хороша фігура, у мене не було комплексів, і я була дуже активною. Я заходила в агентство і казала: “Таку, як я, ви більше не знайдете”. Зараз, напевно, я б не змогла так робити. Але я була молода та смілива. В той час в Італії було дуже мало людей з України. Тому я здавалась італійцям екзотичною.
Ви вже тоді достатньо володіли італійською мовою, щоб зніматися у кіно та працювати ведучою?
Я думаю, що вже після трьох місяців в країні я розмовляла. Плюс кохання – це великий вчитель. Коли ти любиш, ти хочеш розмовляти. Ти хочеш, щоб він тебе зрозумів. Так, звісно, я не розмовляла досконало, але це була така собі родзинка.
Після співпраці з Тінто Брасом одразу почалися інші пропозиції?
Так, він приніс мені популярність. Кар’єра почала розвиватися дуже добре. Наприклад, через 2-3 місяці мене взяли на роль в телесеріалі, який йшов сім років. Потім я відразу пішла працювати у театр.
Чи вважаєте ви, що ваш секрет успіху у екзотичній зовнішності?
Скоріше, у тому, що я цього дуже хотіла. У дитинстві я завжди робила спектаклі, але не вірила, що можливо стати акторкою без будь якої допомоги. Але в Італії я чомусь повірила, що я сподобаюсь. Крім того, я була дуже серйозна: дуже добре вчила тексти, поводила себе професійно. Такий серйозний підхід у молодої дівчинки приваблював. Це мені допомогло.
Як ваш чоловік ставився до вашої роботи?
Ми 27 років разом, він з повагою ставився. Не було ревнощів. Ми обговорювали всі мої ролі. Мабуть, самим нелегким вибором був Тінто Брас. Але Крістьяно завжди поважав мене та довіряв.
Але я читала в пресі про ваші… романи. Наприклад, із Джеральдом Батлером.
Ну, це папарацци. Я була на міжнародному фестивалі, який відбувався на острові Іск’я. Там був Джеральд Батлер. Ми познайомились. Оскільки я вільно розмовляю англійською, ми з ним легко спілкувалися. Так, він, звісно, красивий чоловік, легка людина, симпатичний… Але у нас були почуття як між людьми, яким легко один з одним спілкуватися. Одного разу ми навіть були на вечері, але… з нами був мій чоловік. Так що ніяких романів не було.
Розкажіть про вашу роботу на майданчику разом з Уільямом Дефо.
Це був фільм “Казки стриптиз-клубу”. Потрібно було, щоб дівчата з цього клубу робили щось незвичайне. Я попросила мого знайомого ілюзіоніста Лука Вольпе навчити мене якимось трюкам. Він мене навчив. І я у танці показала фокуси. Це дуже сподобалось режисеру Абелю Феррара…
Уільям Дефо – великий актор. Мене вразило, що він ще й співав в цьому фільмі. Він меня здавався легкою та чудовою людино. Це був дуже приємний досвід.
Чи були у вас пропозиції роботи з України?
Мені писали, але якось не сталося. Хоча мені це було б дуже приємно.
До речі, ви трохи схожі на першу леді України. Якби колись знімали фільм про теперішній час в Україні, про війну, ви могли б зіграти Олену Зеленську?
Для мене це було б великою честю. Взагалі, якщо говорити про президента України, я бачу у нього велике серце, велику душу, велику силу… Часто люди питають: “Хто твій герой?”. Ось, він – мій герой.
Ви завжди відчували себе українкою?
Раніше я була українкою, але це не було так важливо. Це не було так боляче.
Я знаю, що таке російське життя – я три роки прожила в Архангельскій області рф. Мій тато був вчителем, і він поїхав працювати туди…
До російського вторгнення для мене нібито не було різниці, якщо хтось називав росіянкою. Ну, тобто, сприймалося це, як “нічого страшного”. Але зараз неможливо бути десь посередині. Я – українка на сто відсотків. Ну, добре, може трошки ще й італійка (тому що дуже довго живу в Італії).
Можете дати поради українцям, які зараз приїхали в Італію, як їм краще інтегруватися, якщо вони збираються тут залишатися?
Намагайтеся розмовляти. Дивіться фільми, мультики італійською, спілкуйтеся з італійцями. Вони дуже легкі, дуже відкриті. Особливо зараз. Вони хочуть допомагати. Потрібно знайти контакт із ними. Є багато місць, де можна знайти спілкування – спортзал, бар і так далі. Головне, що ми всі зараз в Італії – країні, яка хоче допомогти.
Я майже нічого не знала, коли почала працювати. Але я слухала, розуміла команди, запам’ятовувала, колеги мені щось підказували. Люди тут дуже хороші.
Також треба трошки віддалитися від української спільноти. Бо якщо ти не хочеш, щоб тобі допомагали, ти залишишся у своєму колі. Дуже багато людей, які приїжджають в Італію, залишаються в Україні ментально.
Як ваше життя змінилося з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну?
Я не можу більше нормально спати. В мене день починається з того, що я бачу новини з України, і закінчується тим, що я бачу новини з України. Я хочу розуміти, що відбувається. І кожного разу дивлюся новини з надією: Може, вже наша перемога? Може, вже путін вмер?
З перших днів я намагалася робити все, що могла. Зараз я допомагаю своїми грошима кожного місяця.
Крім того, у відомого італійського продюсера готується спектакль про різні сторони війни – для українців, росіян, палестинців та ізраїльтян. Я буду розповідати українську історію, буду доносити свій погляд на війну, говорити про те, я люди страждають. Сподіваюсь, що цим спектаклем ми зможемо показати людям, що війна триває, що війна – це жахливо.
Люди тут втомилися, для них це далеко. В основному, італійці хочуть веселитися, хочуть легкості. І не те, щоб вони були за росію. Але вони за мир. А я кажу: “Ну, який мир? Україна повинна виграти цю війну і отримати репарації”.
Що ви зробите, коли Україна переможе?
Поїду до моєї мами. Я була в неї п’ять місяців тому. Але хочу поїхати в Україну з моїми дітьми.
Знаєте, в мене немає сумнівів, що війна завершиться нашою перемогою. Я не думала, що українці – така сильна нація. Зараз я це розумію. І весь світ розуміє. Світ стоїть поряд з Україною.
З нами трапилась біда, але це робить Україну ще сильнішою. Я вірю в наше яскраве майбутнє. Дуже, дуже яскраве.
Жанна Жукова
